СЕЗОН 2023/24: тут і тепер
«Тут і тепер» — слоган сезону 2023/24 у Театрі Лесі.
Ні, це не про те, що немає нічого, крім цього моменту. «Тут і тепер» ми пробуємо заземлитись, щоб робити ще один крок до нашого «завтра».
Ми, які щодня вірять, борються, донатять, стріляють, ходять в укриття, втрачають, далі вірять, ненавидять, люблять, дбають, скорблять, але продовжують вірити.
Ми — ті, які працюють в театрі і вміють говорити про високе через буденне; ті, яким щодня складніше підбирати правильні слова і форми, аби підтримувати цю розмову — між собою і з тими, хто приходить до нас.
Театр Лесі — це простір. Сцена, рубка, фойє, кабінети, коридори, гримерки, галереї, цехи, балкони і кімнати з мітлами.
Театр Лесі — це люди, які наповнюють простір. Чоловіки і жінки. Без огляду на вік, національність, релігію чи сексуальну орієнтацію.
Театр Лесі — це питання, відповіді на які шукають ці люди. Актуальні і вічні, загальнолюдські і вузькопрофільні, персональні і злободенні, закриті і відкриті. Найважливіше — бажання їх ставити.
Цей театр пережив карколомні злети і падіння. Один лише перелік його назв займе цілий абзац. Але ми не будемо робити цього зараз — і не тому, що хочемо їх забути. Для нас важливо їх пам’ятати. Для нас також очевидно, що ми — це тут і зараз. І зараз ми — Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки. Кожне слово у цій довгій назві має для нас значення.
Львів
Важко переоцінити значення міста, яке об’єднало нас всіх. Покоління митців та інтелектуалів, які працювали і працюють тут сьогодні, витворили благодатне середовище, яке надихає та спонукає творити — чесно і відповідально.
Академія
Статус «академічного театру», який ми отримали у 2017 році, сприймаємо одночасно як відзнаку минулих здобутків, так і аванс майбутнім. Нам близьке визначення академії, як такого собі платонівського «оливкового гаю» — сприятливого, безпечного середовища для творчості; як простір, де без ворожості та осуду сприймають експерименти і помилки, де вітають дебютантів та переосмислюють/критикують класиків.
Драма
Поміж різноманіття жанрів сучасного театру ми надалі акцентуємо на драмі. Якщо точніше — на тексті. Для нас слова Шекспіра так само важливі й цікаві, як ідеї чи думки сучасників — наприклад, шахтарів з Добропілля.
Леся Українка
Леся Українка для нас — не бронзовий монумент. Без перебільшень, це абсолютно актуальна рольова модель для сучасних українок та українців. Її мистецька та інтелектуальна спадщина надихає нас «тримати спину рівно» та щоразу обирати позицію критичного погляду і дієвого потенціалу. Слова її сучасниці та товаришки Ольги Кобилянської — #бутисобіціллю — ми обираємо як довготермінове завдання, яке кожен і кожна з нас ставить перед собою.
Як це — бути собі ціллю? Для нас це означає бути надійними партнер(к)ами, бути відповідальними і чесними — перед собою і своїми колегами та колежанками.
Бути собі ціллю — це прагнути більшого.
Ми переконані: якщо кожен і кожна із нас роззирнеться та пошукає в собі сили зробити трішки більше, ніж зазвичай — для своєї родини, справи, країни, — то світ зміниться.
Щодня ми мотивуємо себе зробити трішки більше — для того, щоб театр Лесі, який сьогодні об’єднав усіх нас, ставав кращим. Ставав цікавішим, розумнішим, зручнішим та красивішим. І аби й самим рости і ставати кращими.
Театр — мистецтво колективне. В цьому його сила і слабкість водночас. Аби бути сильнішими, для нас принципово формувати таку атмосферу в команді, де кожен і кожна має право заявити про свої прагнення та отримати можливість їх реалізації — не тільки як актОр, але і як Актор. Ми переконані, що театр не повинен обслуговувати чиїсь інтереси або втамовувати амбіції лише одного авторитарного лідера. Для нас театр — це вільне мистецтво, яке творять вільні люди.
Нам хочеться говорити про сучасне і актуальне, про тут і зараз, про те, що буде викликати в тебе відчуття причетності. Бо в широкому розумінні театр — це люди: ті, які промовляють і ті, які слухають, а між тим — те, як вони впливають одне на одного.
Гасла і концепти минулих сезонів
Сезон 2022/23 — #бутиуформі
У лютому 2022 ми поглянули в очі найбільших страхів: втрата рідних і близьких, втрата дому, втрата частини власної країни. Попри це, вперто залишаємося тут, на своєму місці.
Бо коли твій крихкий світ обстрілюють, бомблять і стирають з лиця твоєї землі, хтось дає захист, а хтось — дає прихисток і береже.
Бути у формі ЗСУ, медиків чи рятувальників — означає захищати кордони: країни, тіла, життя.
Бути у формі в тилу — означає надавати прихисток та щодня допомагати тим, хто беріг і береже наші кордони.
Сезон 2021/22 — #сезонбезстраху
Які страхи ми маємо, як команда? Страх бездіяльності, страх відповідальності, страх помилок, страх неприйняття, страх вичерпності і страх невичерпності.
Найстрашніше, однак, – порожній театр. Під час довгого локдауну, після вистави, коли всі раптом дуже швидко розійшлись, коли коридори – порожні, а кабінети – тихі, коли на сцені – темно.
Ми будемо тут. Ми не допустимо порожнечу. Ми будемо щасливі, якщо ви будете з нами.
Тоді страх не візьме гору. Тоді він стане лише одним зі стимулів працювати над 2 міжнародними копродукціями, документальними проектами, виставами для дорослих і дітей, розвивати школу театру Лесі, залучати партнерів, навчати студентів, їздити у відрядження і на фестивалі, доглядати рослини, грати у футбол щопонеділка та в настільний теніс в обідню перерву.
Сезон 2020/21 — #обережнокрихке
«Обережно крихке» було для нас як постійний знак застереження впродовж сезону. В час пандемії і постійних локдаунів все, що нам залишалося, берегти себе і те найцінніше, що вдалося назбирати за останні кілька сезонів. Нам було в біса страшно, якщо чесно. Але ми не відмовлялися від викликів, бо навіщо це все, якщо не пробувати рухатися далі?