ГОРИЗОНТ 200

постдокументальна вистава
Як доїхати?

місце – велика сцена

тривалість – 3 години 30 хвилин з антрактом

для глядачів, яким виповнилось 16 років

вхід – вільний, але реєстрація ТУТ обов’язкова для кожного/-ї глядача і глядачки:


Драматургині – Олена Апчел, Оксана Данчук

Режисерка – Олена Апчел

Сценографи – Олена Апчел, Олексій Хорошко

Композиторка – Олександра Малацковська

Авторка пісень – Олена Апчел

Саунд-дизайнер – Назар Павлик

Художник зі світла – Артур Темченко

Медіа-художники – Діана Ходячих, Олексій Хорошко

Діють: Рита Гуркач, Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Роман Кривдик, Сергій Литвиненко, Анастасія Лісовська, Світлана Мельник, Галина-Марія Павлик, Володимир Пантєлєєв, Василь Сидорко, Оксана Цимбаліст

Асистентка режисерки – Світлана Ілюк

Звукорежисер – Остап Шупер

Художники з костюмів – Олена Апчел, Тетяна Калініченко, Олексій Хорошко, Діана Янчук

Керівниця художньо-постановочної частини – Тетяна Попович

Реквізиторка – Ганна Осадчук

Художниці-оформлювачки – Ірина Полянська, Марія Остап’юк, Наталія Ліснича

Завідувачка костюмерним цехом – Галина Гладун

Монтувальники сцени – Сергій Литвиненко, Олег Жеребецький, Андрій Кравчук

Керівниця проекту – Вікторія Швидко

Директорка-художня керівниця театру – Ольга Пужаковська


Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи.

Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання?

Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим.

Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні.

Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному?

Ця вистава – привід для нас, як для покоління, якому необхідно перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.


“Люди, яких ти не пізнаєш, для тебе не існують. Міста, в яких ти не був, для тебе не існують. Країна, яку ти не знаєш, виглядає не так, як ти хочеш”


У виставі використовуються документальні монологи шахтарів із Львівсько-Волинського та Донецького вугільних басейнів, роздуми на різні теми акторів та акторок театру Лесі, відео, зняті Яремою Малащуком, під керівництвом Вікі Торнтон та Андрієм Чадом, драматургічний фікшн, витяги з різноманітних інструкцій та словників, аудіозаписи з шахти,  щоденникові записи, матюки, жарти, підйоби, фрагменти підслуханих розмов уві сні, внутрішні переживання учасників та учасниць постановочної групи, озвучені на перекурі, цитати, купа цитат, гори цитат.


Особливу подяку за допомогу у виробництві вистави висловлюємо шахті “Відродження”, а також особисто Ігореві Жураковському з Червонограду, Денису Севостьянову з Білозерського та Дмитрові Зеленому з Добропілля.


Постановка здійснена за підтримки Українського культурного фонду в рамках “Остання неділя серпня – міждисциплінарного проекту через призму шахтарства” і в партнерстві з Міжнародним фондом “Відродження”, Мистецькою Майстернею “Драбина”, Мистецькою радою “Діалог”, Львівською міською радою


Прем’єра – 7 листопада 2018-го року

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *