Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки — це сучасна мистецька платформа і молода активна команда, яка бореться зі стереотипами та привидами минулого і творить новий український театр.
Вступ до історії театру
Від часу зведення у 1911 році будівля на вулиці Городоцькій, 36 бачила чимало. І пам’ять про кожен з етапів розвитку чи занепаду, ремонтів чи розрухи, багатства чи бідності живе у кам’яних стінах та час від часу нагадує про себе перегорілою проводкою, покритими кіптявою стінами, відлущеною фарбою…
Яскрава і насичена історія одного із найбільших та найвідоміших військових театрів перегоріла як жарівка на колись розкішній люстрі у глядацькій залі. Щоб усвідомити, чому зараз ми маємо те, що маємо, потрібно зазирнути за лаштунки столітніх перипетій.
Про будівлю
Будівля в стилі модернізованого середньовіччя із елементами готичної і романської архітектури (як визначав один із авторів проекту) на вул. Городоцькій, 36 (колишня адреса: вул. Ґрудецька, 2b) має досить цікаву історію.
У XVIII столітті ділянка, яку згодом займатиме будинок, належала монахам-авґустинцям, а у XIX столітті — костелу святої Анни. На початку XX століття архієпископ Юзеф Більчевський ініціює будівництво Католицького дому для Спілки католицьких товариств міста і доброчинних закладів із заздалегідь запланованою театральною залою. За задумом ініціаторів будівництва, він повинен був стати центром пропаганди католицизму, і водночас — бути клубом, театром, місцем молитви. Дохід мав йти на доброчинні заходи.
Головою Спілки католицьких товариств був професор Львівської політехніки Максиміліан Тульє — відомий спеціаліст із будівництва мостів та залізобетонних конструкцій. Саме він узгоджував плани будинку і вів нагляд за його зведенням. Найкращим визнали проєкт архітекторів Адама Опольського та Ігнатія Кендзерського. У грудні 1908 року розпочали будівництво.
Під час роботи використовувалися найновіші на той час технології та матеріали, в тому числі залізобетон. Будівництво тривало рік. У будівлі було встановлено новаторські на ті часи системи центрального опалення, каналізацію та електричне освітлення. Будинок складався із трьох поверхів та мансарди. Дотепер збереглася невелика вежа та мезонін (велика кубічна надбудова) над театральною залою.
Центральний ризаліт на висоті другого поверху був оздоблений двома високими статуями: Богородиці і Святого Йосифа, патрона робітників. Майже триметрові фігури було встановлено на крокшинах (вони збереглися дотепер), зроблених у вигляді колон із капітелями. Над статуями були балдахіни, виконані в модернізованих готичних формах.
Автором скульптур був відомий львівський скульптор Антон Попель. Серед його робіт однією із найвідоміших є пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові. Статуї на театрі — це остання робота Попеля. Вони, а також балдахіни над ними, на жаль, не збереглися.
Верхівку центрального ризаліту прикрашав великий ягеллонський орел, вкритий срібною бляхою, який також не зберігся.
На першому знаходився вестибюль і 12 просторих високих приміщень для крамниць зі складами. Серед товарів крамниць було вино, виготовлене в монастирях, годинники — від баштових до кишенькових, релігійна біжутерія — медальйони, шлюбні обручки тощо.
У західному крилі першого поверху містилася редакція «Недільної газети» (Gazeta Niedzielna) — видання для католиків. Поруч були помешкання для монахинь з окремим входом з подвір’я.
У центральній частині другого поверху містився просторий хол і буфет. З холу пара дверей вела до театральної зали. З третього поверху можна було вийти на балкон і до лож. Театральна зала містила 420 сидячих місць і до 200 стоячих. В партері знаходилось 14 лож і амфітеатр на 80 місць. За залом було велике приміщення буфету, яке мало вихід до ліфта та ресторану внизу.
У лівому крилі другого поверху містилася канцелярія і різні гуртки. У флігелі цього крила — ще одне приміщення канцелярії та спальні інтернату для хлопців імені Святого Станіслава Костки. Зі східного боку прилягали приватні квартири для католицьких товариств.
Відкриття Католицького дому відбулося 29 січня 1911р.
Велику залу орендував кінотеатр, котрий у різні часи мав різні назви: «Ілюзіон» (1911), «Стелла-Маре» (1911), «Геліос» (1911-1912), «Перлина» (1912-1916), «Народний кінотеатр Червоного Хреста» (1916-1918), «Світанок» та кіноклуб «Авангард» (1932-1944).
З 1918 по 1932 роки кінотеатр не працював.
Після І Світової війни в залі Католицького дому функціонував Малий театр (на відміну від оперного — Великого театру), а також ресторан Юзефа Косіва.
У 1944-1948 роках в будівлі працював кінотеатр «Москва».
У 1948-1954 роках в приміщенні містився театр оперети — Театр музичної комедії.
1954 року його перевели до Одеси, натомість з Києва до Львова перебрався Російський драматичний театр Радянської армії, заснований 1931 року.
Про трупу
Заснована 1931 року в Києві під назвою Театр Київського військового округу. Спочатку це була аматорська трупа, яка згодом наповнилась професійними артистами і артистками. У 1933 році Театр Київського військового округу отримав постійне приміщення на вулиці Мерінгівській, 8 (будинок Гейманового Театру), де працював до 1941 року.
Театральні сезони на Мерінгівській театр відкрив 29 грудня 1933 року постановкою «Міжбур’я» за п’єсою Дмітрія Курдіна. Першим художнім керівником і режисером театру був Юхим Лішанський. Він працював з 1931 по 1941 рік. Його наступником став Бенедикт Норд, який був на посаді з 1941 до 1947 року.
У залежності від перейменування округу, театр носив різні назви: Всеукраїнський Театр Червоної Армії (ВТКА), Театр Українського воєнного округу (УВО), Театр Київського особливого військового округу (КОВО). З початком військових дій 1941-1944 років, театр показував спектаклі на фронті. Відтак назви змінювались відповідно до того, на якому фронті перебував театр.
До складу трупи входили Аркадій Аркадьєв (народний артист СРСР), Дмитро Голубинський (народний артист УРСР), Татьяна Інсарова, Гєоргій Полєжаєв (народний артист УРСР), Сергій Карпенко, Юлія Гаврильченко та інші. У 1944-1953 роках театр працював в Одесі як Театр Одеського військового округу (ОдВО, або Російський драматичний театр Радянської армії).
Юхим Якович Лішанський,
художній керівник, головний режисер
Театру Червоної Армії КВО
1931-1941 рр.
Бенедикт Наумович Норд,
художній керівник, головний режисер
Театру Червоної Армії
1941-1947 рр.
Василь Федорович Федоров,
художній керівник і головний режисер
Театру Радянської Армії
Одеського воєнного округу
1947-1952 рр.
Напередодні і з нагоди 300-річчя Переяславської Ради 1953-го року за рішенням уряду УРСР театр був переміщений у повному складі до Львова.
1954 року театр вперше виступив Львові — уже Драматичний театр Прикарпатського військового округу. Трупа почала працювати у приміщенні колишнього Католицького дому. В складі були народні артист-и/-ки України Зінаїда Дехтярьова, Віктор Щербаков, Анатолій Кравчук, Жанна Тугай, народний артист УРСР Борис Чинкін.
Ці люди були видатними театральними майстрами й майстринями і справжніми зірками свого часу. Вони збирали повні зали глядачів, були улюбленцями публіки і об’єктами для заздрощів колег з інших театрів.
Репертуар складався переважно з соцреалістичних п’єс про радянських героїв. Він був покликаний інспірувати радянських людей на будівництво комунізму, тому щедро фінансувався з коштів Міністерства оборони. Відтак в трупі були найталановитіші артисти й артистки, а в буфеті можна було замовити червону ікру. До слова, в 70-х роках ХХ століття у Львові її більше ніде не було.
З 1967 року головним режисером театру став заслужений діяч мистецтв УРСР Анатолій Ротенштейн.
Засідання художньої ради Львівського російського драматичного Театру Радянської Армії Червонознаменного Прикарпатського воєнного округу. Затвердження макету до вистави «Майор як майор» А. Пінчука.
На фото: заступник начальника театру А. Агасьянц, народний артист УССР, лауреат Державної премії СССР, лауреат медалі ім. О. Попова А. Аркадьєв, начальник театру С. Смирнов, режисер В. Гаврилов, художник М. Ющенко, завідувачка літературної частини театру Т. Зоріна, головний художник, заслужений діяч мистецтв УССР, лауреат Державної премії СССР Б. Борисовець, головний режисер театру, заслужений діяч мистецтв УССР А. Ротенштейн
Репертуар тих часів відповідав ідеологічному спрямуванню країни: «Людина з рушницею» Міхаіла Погодіна, «Більшовики» Міхаіла Шатрова, «А зорі тут тихі…» Боріса Васільєва, «Останні» та «Васса Желєзнова» Міхаіла Горького, «Океан» Алєксандра Штейна, «Василь Тьоркін» за Алєксандром Твардовським, «Генерал Ватутін» Лєоніда Дмітренка, «Прага залишається моєю» Юрія Буряківського тощо. Були постановки і за творами світових драматургів та українська класика.
«Сірано де Бержерак» Е. Ростана
У ролі Сірано – А. Старицький
«Місяць для знедолених» Ю. О’Ніла
У ролях: Філ Хоген – А. Аркадьєв,
Джозі – З. Дехтярьова,
Джеймс Тайрон – Б. Чінкін
«Гамлет» В. Шекспіра
У ролі Гамлета – Г. Полєжаєв
«Ханума» А. Цагарелі
У ролях: Ануш – Т. Залевська,
Сона – Ж. Тугай,
Коте – Г. Раюшкін
«Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка
У ролях: Мотря – В. Бондарівна,
Шельменко – В. Дальський
«Комедія помилок» В. Шекспіра
Сцена з вистави
Занепад і розпад Радянського Союзу дзеркально відобразився на історії театру. Після проголошення Незалежності України театр змінив назву, зберігаючи приналежність до армії тепер вже нової незалежної держави.
Спочатку це був театр Прикарпатського військового округу, потім — театр Західного оперативного командування. Він був першим армійським театром, який змінив мову вистав на українську.
У той час театр відзначається двома гучними постановками. У 1993 році — «Інтелігент, або Сповідь колишнього зека» за повістю Івана Мотринця (режисер-постановник — народний артист України Анатолій Кравчук) та у 1994 році — «Адвокат Мартіан» за п’єсою Лесі Українки (режисер-постановник — народний артист України Анатолій Кравчук). Саме ця вистава стала візитівкою театру у 90-х роках.
Анатолій Кравчук
У 1995 році театр перейменують у Драматичний театр Західного оперативного командування. Невдовзі військові вирішили, що утримувати театр недоцільно та збитково і закрили його.
Працівники оголошували численні страйки та голодування, аби врятувати театр, але 2007 року Драматичний театр Західного оперативного командування припинив свою діяльність. Історія військового театру офіційно завершилась.
На його базі у 2008 році створено Муніципальний театр в підпорядкуванні Львівської міської ради. У 2011 році Муніципальний перейменовано на Львівський драматичний театр імені Лесі Українки. В цей період театр очолюють: директор Микола Лисюк та художня керівниця Людмила Колосович — заслужена артистка України, акторка, режисерка.
У 2011 театр започаткував та провів Всеукраїнський театральний фестиваль «Ні, я жива, я буду вічно жити!», присвячений 140-річчю від дня народження Лесі Українки та 100-річчю виходу у світ драми-феєрії «Лісова пісня».
Тут працювали досвідчені актор-и/-ки: народна артистка України Жанна Тугай, заслужена артистка України Валентина Купріянова, Тарас Кіцинюк, Анастасія Непомняща, Тетяна Фролова та молоде покоління: Галина Риба, Василь Баліцький, Марія Дзвонік (Городечна), Інна Лиховид, Валерія Новак, Оксана Цимбаліст, Сергій Литвиненко, Володимир Пантєлєєв, Рита Гуркач, Наталія Липко (Довгалюк), Іван Довгалюк та інші. Вони творили у тандемі з художницями Оксаною Радкевич і Наталією Руденко-Краєвською та балетмейстерками Наталією Каспшишак і Нінеллю Збєрею.
«Лісова пісня» Лесі Українки
У ролях: Мавка – Галина Риба
Лукаш – Василь Когут
«Моя дорога Памела» Дж. Патріка
У ролях: Глорія – Анна Єпатко
Памела – народна артистка України Жанна Тугай
Сол Бозо – Тарас Кіцинюк
«Великі пригоди Ріккі-Тіккі-Таві» Р. Кіплінга
У ролях: Батько – Сергій Литвиненко
Ріккі-Тіккі-Таві – Наталія Довгалюк
Мама – Анна Єпатко
«Собака на сіні» Лопе де Веги
У ролях: Графиня де Бельфлор – Інна Лиховид,
Теодоро – Василь Баліцький,
Марчелла – Марія Городечна
Анарда – Анна Єпатко,
Доротея – Валерія Новак
Афіша до І Всеукраїнського театрального фестивалю «Ні, я жива, я буду завжди жити»
У березні 2014 року Львівська міська рада призначила директором театру режисера та композитора Олексія Коломійцева. Він не відзначився здобутками чи досягненнями в управлінні театром, натомість здійснив ряд музичних постановок: мюзикл «Divka», живе кіно «Вівісекція», опера «Антиформалістичний райок», рок-опера «Ірод».
Над створенням вистав працювали і запрошені режисери — наприклад, саме в цей період у репертуарі театру з’являється унікальна у своїй інтерпретації вистава за п’єсою відомого українського драматурга Павла Ар’є «Баба Пріся» (режисер-постановник — Олексій Кравчук). До речі, ця вистава й досі є у репертуарі театру.
В червні 2015 року актори та працівники театру висловили недовіру Олексію Коломійцеву. В цей же час завершувався його контракт. Коломійцев провів конкурс на посаду художнього-керівника і за його «підсумками» зайняв цю посаду.
Оскільки конкурс відбувся з порушенням закону, ЛМР звільнила Олексія Коломійцева з посади і в серпні 2015 року призначили виконуючим обов’язки директора театру Миколу Павліва, який раніше очолював відділ регулювання орендних відносин управління комунальної власності ЛМР.
Микола Павлів призначив в.о. художнього керівника львівського режисера Євгена Худзика, який працював на цій посаді менше року, розпочавши процес підготовки проектно-кошторисної документації для ремонту дахів та фасадів театру.
У вересні 2016 року, за результатами конкурсу, посаду художнього керівника зайняв драматург Павло Ар’є, який невдовзі залишив її. За час перебування на посаді Павло Ар’є здійснив постановку «Том на фермі», започаткував Фестиваль театрів та спільно з Миколою Павлівим доклав зусиль, щоб театр отримав статус «академічного» у 2017 році.
«Вівісекція»
Сцена з вистави
«DIVKA» за творами І. Озаркевича та
І. Котляревського
Сцена з вистави
Прем’єра вистави «Баба Пріся». У ролях: Баба Пріся — лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Олег Стефан,
Вовчик — Сергій Литвиненко
«Слава героям» Павла Ар’є
У ролях: Андрій Васильович Чумаченко — заслужений артист України Юрій Хвостенко
Остап Ількович Шемеля — лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Олег Стефан
Павло Ар’є (справа) з артисткою Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки Анною Єпатко та фотографинею Олею Дмитрів
«Людина в підвішеному стані» Павла Ар’є
Режисер — Ігор Білиць
У ролі Людини в підвішеному стані — Дмитро Наумець
З 2017 року і до сьогодні театр очолює наймолодша в Україні директорка-художня керівниця академічного театру Ольга Пужаковська — менеджерка культури та громадська активістка.
Разом з нею у штаті театру починає працювати команда «Драма.UA» — група незалежних театральних менеджерок. Нова команда починає роботу в сезоні 2017-18 під назвою #координатинезмінні-сенсинові. Програма директорки втілюється в нових постановках сучасних українських п’єс, у практикуванні експериментальних форм: перформансів, сценічних читань, імерсивних, постдраматичних вистав у співпраці з молодими українськими режисерами й режисерками та драматургами й драматургинями. Також у цей період відбувається реорганізація адміністративної частини колективу та розпочинаються перші ремонтні роботи фасаду театру за підтримки міста. Відбувається конкурс на головну режисерську посаду театру, а якому перемагає Олена Апчел. В цьому сезоні вона здійснює постановку інсценізації повісті “Різдвяна історія” Чарльза Діккенса.
Кількість глядачів за сезон 2017/18 зросла майже вдвічі. Проводилися соціологічні та маркетингові дослідження для оптимізації робочих процесів та залучення нових категорій глядачів.
«Горизонт 200» Олени Апчел і Оксани Данчук
Сцена з вистави
«Різдвяна історія» за повістю Чарльза Діккенса
Сцена з вистави
Над постановками працюють режисери Ігор Білиць (вистава “Боженька”) та Олексій Кравчук (вистава “Калігула”).
«боженька»
Режисер – Ігор Білиць
Ведмедик – Дмитро Наумець
Мишеня – Богдан Грицюк
Лисичка – Анастасія Лісовська
Зайчик – Анна Єпатко
Їжачок – Андрій Кравчук
«Любов)» — вистава-дослідження за мотивами драми «Блакитна троянда» Лесі Українки
Режисер-постановник — Артем Вусик
Сцена з вистави
Сезон 2018-19 відбувається під гаслом #dramaticreconstraction, яке відображає внутрішні та зовнішні зміни у театрі. Олена Апчел ставить виставу “Горизонт 200” за підсумком двох експедицій вугільними басейнами України (драматургині: Олена Апчел та Оксана Данчук). Британський режисер Джек Кловер ставить “Timetraveller`s Guide to Donbass” Анастасії Косодій – п’єсу-переможницю Конкурсу п’єс “Драма.UA” на великій сцені театру Лесі, а Василь Колісник дебютує у режисурі з виставою “Люди” за однойменною чеською п’єсою Моніки Каньової. У 2019 році в конкурсі на заміщення вакантної посади головного режисера перемогу здобув Дмитро Захоженко, який займає її до сьогодні.
Сезон 2019-20 #страх-стьоб-емансипація розпочався із представлення публіці нового головного режисера. Це сталось завдяки проєкту FIT, в рамках якого ми, за підтримки партнерів, перекладаємо і представляємо сучасні європейські п’єси. Дмитро Захоженко зробив перформативне читання п’єси «Монстри руйнують висотки» Лукаса Голлігера.
«Монстри руйнують висотки» Лукаса Голлігера
Головний режисер Дмитро Захоженко та директорка-художня керівниця Ольга Пужаковська. Тренінги для команди Театру Лесі
У цьому сезоні свій учасницький перформанс “Уявні маршрути Львовом” презентує Вікторія Миронюк, а Ігор Білиць ставить виставу “Мої родичі та інші покидьки” за п’єсою Лєни Лягушонкової. В сезоні 19-20, з вистави без акторів “From Germany With Love” (автори: Андре Ерлен та Штефан Крафт), розпочався багаторічний проєкт з двома німецькими театрами Futur3 (м. Кьольн) та Die Neue Bühne (м. Зенфтенберг).В березні, перед початком карантину, відбулася прем’єра вистави «Філоктет. Античний рейв» за п’єсами Софокла і Гайнера Мюллера (режисер – Дмитро Захоженко).
Художник вистави — Олексій Хорошко. Саме з цією виставою театр отримав безпрецедентну перемогу на Міжнародному театральному фестивалі-премії «ГРА», організатором якої є Національна спілка театральних діячів України. З фестивалю привезли не одну, а одразу три нагороди: вистава перемогла у категорії «Краща камерна вистава», акторка Оксана Цимбаліст отримала головну статуетку в номінації «Краща жіноча роль», а Василь Сидорко — у номінації «Краща чоловіча роль». Особливо пристрасно про виставу вігукувалися члени і членкині міжнародного журі.
Сезон 2021-22 #безстраху почався із прем’єри постдокументального мюзикла “146 зірок, видимих неозброєним оком” (драматургиня – Оксана Данчук, режисер – Дмитро Захоженко). Повномасштабне вторгнення Росії зупинило репертуарну роботу театру. Усі ресурси були спрямовані на покриття гуманітарних потреб: організація роботи притулку в театрі для ВПО, перевезення жінок з дітьми за кордон, сортування та розсилання гуманітарної допомоги потребуючим та підтримка військових. З травня 2022 театр відновив творчу роботу і відбулась прем’єра вистави “Imperium Delendum Est”. Вистава мала великий успіх за кордоном. Її покази відбулись на фестивалях: Avignon Off Festival та Sens Interdits (Франція), Urbang (Німеччині ), RETROSPEKTYWY (Польщі), Nobel Peace Talks (Норвегії), Romanian National Theatre Festival (Румунії). На завершення сезону театр оголосив конкурс для внутрішньо-переміщених митців на постановку вистави. Переміг Артем Вусик і представив глядачам автобіографічну виставу “Як я познайомився з війною і майже вбив путіна”.
Сезон 2022-23 відбувався під гаслом #бутиуформі. З листопада 2022 року театр Лесі належить до European Theatre Convention — найбільшої театральної асоціації Європи. ETC заснована 1988 року. Сьогодні до неї входить понад 50 театрів із 30 країн. ETC, як і театр Лесі, ставить собі за мету просування сучасних театрів як соціальних майданчиків для розвитку демократії, діалогу та взаєморозуміння. Цей сезон дав старт проєкту Аудіосцена. Його появу спровокували обмеження кількості глядачів в залі, відповідно до розміру укриття, часті скасування вистав через повітряну тривогу та наше нестримне бажання популяризувати сучасну українську драматургію. Подкаст-перформанси з репертуару Аудіосцени – доступні для наших глядачів та глядачок цілодобово у зручний для них час. Поруч з цим, на великій сцені, ми випустили вистави: “Лісістрата” (драматургиня – Люба Ільницька, режисерка – Світлана Ілюк), “Леся. Їсторія” (драматургиня – Оксана Данчук, режисерка – Ленка Удовічкі); на малій сцені – вистави “Один день” (режисер – Дмитро Захоженко за п’єсою Лєни Кудаєвої) та “Аґора” (драматурги: Пьотр Армяновскі та Анастасія Косодій, режисер – Пьотр Армяновскі).
Сезон 2023/24 ми проживали #тутітепер. До нас долучився Влад Білоненко, режисер-дебютант з виставою “Клуб “Зневіра”, режисерка з Харкова Ольга Турутя з виставою “Дочки” (за п’єсою “Молочайник” Оксани Гриценко), а головний режисер, разом із драматургинею Ніною Захоженко поставили дві вистави: “Сто перших слів” та “Птахи” за Аристофаном. В цьому сезоні ми здобули перемогу Фестивалю-Премії ГРА в номінації “Найкраща вистава на перетині театральних жанрів, мистецького синтезу та перформативних форм” з виставою “146 зірок, видимих неозброєним оком”.
У статті використані дослідження Лідії Гершуненко
Використані фото Олексія Хорошка, Назарія Пархомика, Тетяни Джафарової, Романи Яремин, Мар’яни Павлюк, Вікторії Солов’юк.