Дарина Заржицька
директорка Sebto Media, ведуча подкастів “Ранкове допіо” та “Макіавельки”
“ Ми завжди шукаємо цікаві та сильні історії. Ті, хто з історіями працюють, знають, що коли до рук потрапляє щось дорогоцінне, найбільше не хочеш свою частину роботи зробити недостаньою.
«Плейлист подорожнього» — це сильна, цікава, болюча і сповнена надії історія, яку, мені здалося, змогли дуже вдало та відповідно передати. Тому я вирішила написати цей відгук на виставу, хоча відразу після перегляду в п’ятницю не планувала. Я просто переконана, що ми ще маємо вчитися бачити історії, чути їх, розповідати та вміти їх зберігати.
Перед такими, як Адлер, ми (як суспільство) у величезному боргу, який, ймовірно, не повернемо ніколи. Нам всім з цим доведеться жити. Як? Я не знаю, але мені здалося, що у «Плейлисті подорожнього» є щось таке, що може допомогти знайти відповідь. Ця вистава, сповнена болю, залишає після себе відчуття світла. Ніколи б не подумала, що до таких відчуттів призведе розповідь про «Форум Львів». Я хочу, що ви її також почули … ”
Катерина Пенькова
драматургиня, сценаристка, співкураторка фестивалю “Драматургії любові і бобра” (м. Київ) та співзасновниця “Театру Драматургів” (м. Київ)
“ Три ночі провела в потягах і автобусах, але дуже щаслива, що потрапила на премʼєру Театр Лесі Українки “Плейлист подорожнього” в драматургії і режисурі Анастасії Косодій.
Текст створено на основі вербатіма українського ветерана Адлера. І безумовно сама історія військового страшенно вражаюча, деталізована і охоплює величезний проміжок часу. Але я під враженням на скільки просто, чітко, аскетично і при тому з величезною шаною і обережністю Настя зібрала це в текст і потім у виставу.
Я бачила і читала велику кількість текстів про військових і самих військових, але це щось геть нове, інше…
Дякую всій команді театру, що ви за це взялись. Прекрасна робота.
Окремо хочу подякувати авторам пісень і музики – це прекрасно ”
Євгенія Несторович
культурна менеджерка, редакторка, критикиня, письменниця, викладачка Львівської національної академії мистецтв (Кафедра актуальних мистецьких практик)
“ … Музичні номери, створені спеціально для вистави вже добре спрацьованим дуетом Семенчука і Гуржи, документальні свідчення головного героя, розділені поміж п’ятьома актор(к)ами на сцені, і автобіографічний вербатім самих акторів, ніби розподіляють, розосереджують вагу тяжкої, на перший погляд непідйомної теми — окупація, зрадництво, полон, спроби повернутися до життя після того. Кетаміновий тріп, з якого все починається прямо посеред супермаркету — і довгий темний коридор позаду головного героя, який закінчується не світлом в кінці тунелю, а ледь вловними світлодіодами поміж дірок харчової плівки — роблять так, що все це відбувається нібито всередині нашого колективного підсвідомого. У голові головного героя, який сидить на лавці всередині залюдненого ТРЦ Форум Львів, в навушниках — і все одно не може вимкнути внутрішні монологи в своїй голові.
Сценічний простір і візуалка у цій виставі — це ще одна краса після музично-подієвого темпоритму. Тереза Барабаш робить дуже міцну картинку з цих п’ятдесяти відтінків сірого, і через світло і текстури — скла, пакувальної плівки, плексигласу, тканин, які стають то костюмами, то реквізитом — складається враження цілісного кадру, як у кіно чи навіть художній анімації, де об’єкти і поверхні наче перетікають одна ув одну, але завжди можливе різке розтинання кадру яскравий відблиском світла чи розтрощеним склом.
У цьому немає ані натягнутих спроб реконструкції межово болючого досвіду, ані претензії на філософське узагальнення. Найцінніше в “Плейлисті подорожнього” — чесність; визнання втоми і знесилення від спроб зрозуміти, прийняти, пояснити, прожити, пережити, відбудувати свій світ і уявлення про справедливість заново. Підсвічений напис “ДОКУМЕНТ”, який чітко розмежовує на сцені засвідчене і додумане, — чудова знахідка, як вийти з етичного цугцвангу з використанням документального і художнього нараз без бутафорності чи зловживання емоціями …”