1 липня ювілейний десятий Конкурс п’єс “Драма.UA” оголосив п’єсу-переможницю та короткий список найкращих текстів 2024-го та першої половини 2025-го року!

Обирати фіналістів та фіналісток запросили незалежне та професійне журі, зокрема Олексія Паляничку, театрального критика та чинного військовослужбовця, Вероніку Склярову, театральну продюсерку, а також очільницю громадських організацій “Art Therapy Force” та “Parade-fest”, та драматургиню Катерину Пенькову, текст якої  “Марафон “російська рулетка” переміг у Конкурсі у 2023 році.

Згідно з рішенням журі, цьогорічною переможницею стала п’єса “Баланс” Аліни Сарнацької.

До короткого списку увійшли п’єси:

  • “Брідські явища” Андрія Бондаренка
  • “Жінка, степ і дев’ята річка” Ольги Туруті 
  • “Будь мужиком” Наталії Торжевської

Переможці та переможниці отримають фінансові премії, а також їх тексти будуть представлені на сцені Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки у форматі перформативних читань та подкаст-перформансів у 2025 році.

Нагадаємо, що прийом заявок Х конкурсу п’єс «Драма.UA» розпочався 1 березня і тривав до 10 травня.

Цьогоріч на конкурс надійшла рекордна кількість п’єс за весь час існування проєкту! Оргкомітет отримав 148 текстів, 87 з них від жінок, 58 – від чоловіків, 2 – від небінарних персон та 1 – від тандему драматургинь.

У географічному вимірі найбільша кількість заявок надійшла з обласних центрів (88 п’єс), однак Конкурс відзначився ще й тим, що зросла кількість текстів з регіонів України (40 п’єс). З-за кордону організаторки отримали 12 заявок, з них 2 зі Словаччини, 2 з Туреччини, 2 з Польщі, і по одній з Норвегії, Бельгії, США, Чехії, Болгарії та Швейцарії.  

Цікавий факт: цього року автори та авторки мали тенденцію згадувати у своїх п’єсах або цілком присвячувати сюжет видатним особистостям, зокрема Лесю Курбасу, Миколі Кулішу, Дмитру Донцову, Надії Суровцевій, Остапу Вишні, Івану Мазепі, Степану Бандері, Княгині Ользі, Тарасу Шевченку, Ван Гогу, Марії Заньковецькій, Олені Телізі, Григорію Квітці-Основ’яненку, Олесю Ульяненку тощо. 

Повна статистика конкурсу тут

Із 148 п’єс, які надійшли на конкурс, було сформовано лонґлист, до якого ввійшло 10 текстів. Після цього лонґлист було передано на розгляд журі. Ознайомитись з ним можна тут.

Як оцінюють десятий Конкурс п’єс самі члени журі, кому вручили б іменну відзнаку, чия творчість розкрилася по-новому, чиї тексти здивували? І водночас, на думку журі, як українські драматурги та драматургині пишуть про війну і чи є місце в драматургії для інших тем сьогодні?

Катерина Пенькова зазначила, що на її думку найкраще про війну пишуть самі військові та ветерани: 

“Добре, що існують такі проєкти, як “Театр ветеранів”. Ми бачимо, як з’являються нові імена. Наприклад, Аліна Сарнацька. Вивчаючи її тексти, я розумію, що це вже професійна драматургиня, яку читаєш не лише через тему, а й через якість того, як це зроблено. Через те, як це прожито, відрефлексовано і перенесено в п’єсу з дійсною майстерністю, з власною впізнаваною мовою”.

Водночас Катерина зауважила, що окрім п’єс про війну, усе частіше з’являються тексти на іншу тематику: “На четвертий рік повномасштабної війни ми бачимо дуже різні тексти. Різножанрові, які мають широку і неочікувану оптику. Деякі тексти я в принципі не була готова побачити. Тематика також стала широкою. Ви запитуєте, чи є місце для інших тем нині? Моя відповідь – так. Мало того, існує потреба інших тем і у глядача, і у авторів”.

Щодо іменної відзнаки драматургиня відразу назвала одну авторку: 

“Якби була можливість вручити іменну відзнаку від мене, то її б отримала Оля Турутя. Я знала вже текст Аліни “Баланс” і текст Андрія “Брідські явища” і вже сказала їм, все, що думаю, раніше. А от текст Олі мене здивував. Я знаю, що театр “не любить” фантастику. В усякому разі я ще не зустрічала в Україні вдалої постановки в цьому жанрі. Втім, мені було супер цікаво читати, іти за сюжетом і думкою авторки. Ну, і мені, як вільній жінці, “на вільному випасі” дуже імпонує тема”.

Вероніка Склярова зауважила, що цьогоріч тексти про війну здебільшого змінились і мають оптику “розповіді від першої особи”: 

“Тобто нарація від свідків чи свідчинь подій, дієвців та дієвиць. Особисто мені, людині що не мала досвіду воєнної служби, це надважливий наратив та досвід який розширює та збагачує уявлення реальності. 

Звісно, драматургія інших тем має бути. Це, в тому числі, боротьба з фрагментацією. Адже ми всі маємо різний досвід проживання цього моменту. Щиро кажучи, важко читати зовсім відірвані від реальності війни тексти. Я кажу не про метафоричні художні твори, а саме комедії положень, які ніби опинились у вакуумі”.

Щодо особистих відзнак, Вероніка зробила акцент на кількох авторок: 

“Мій особистий фаворит – текст Антоніни Крим. Він дуже вирізняється абсолютно іншим і свіжим поглядом на мистецьку репрезентацію воєнного досвіду, присутності та концепту памʼяті. Я безмежно вдячна авторці за час, щирість та простір, що може народитись між перформеркою/авторкою/глядачкою в цьому. Важко уявляти репрезентацію насилля передової, ця реалістичність може бути карикатурною. Саме цей текст для мене є про нову етику розмови про війну та голосу учасників/учасниць для людей в тилу. Ніби авторка нагадує – моє слово є, а значить я є. Це про гідність. 

Також, я б хотіла відзначити текст “Будь мужиком”, дуже болісний і контраверсійний, але точний. Він для мене про травмачутливість з якою нам, як спільноті, жити. В моєму серці, моя країна бореться за гідність кожного і кожної, і хоч війна це безкінечний хаос і насилля – повага та любов мають своє слово”.

Олексій Паляничка так рефлексує на питання, як драматурги сьогодні пишуть про війну: 

“Як драматурги пишуть про війну? Певно, що кожен по своєму. Ми не можемо засвідчити того що лежить поза нашим досвідом. Беручи на себе роль медіума, не завжди можемо налагодити сприйняття та передачу на дуже низьких частотах. Так народжуються “сумні” та “злі” ветерани. Так війна стає алюзією до історичних подій. Або ж – намальованим тлом. І з цього малюнку робимо висновок що перспектива вдається не надто добре. А оптику, здається, ще не винайшли.

Про досвід. Військові пишуть про свій. Цивільні – про свій. Ті хто пережив досвід біженства або окупації – відповідно. Рідко чужий досвід вдається подати досить точно і тонко. Принаймні я таких текстів зустрічав небагато. Але можу сказати точно, що в усіх цих досвідах війна присутня. В одних більше. В інших менше. 

Все частіше з’являються екзотичні фільтри, де війна стає частиною містики, фантастики, історії, пам’яті. Це не є добре. І не є погано. Для мене лише постають питання якості та чутливості до досвіду іншого. Хоча, можливо, Алан Бадью мав рацію, коли говорив, що етика Іншого – не працює”.

У виборі іменної відзнаки Олексій суголосний з Веронікою Скляровою: 

“Іменну відзнаку я б призначив Антоніні Крим. За простоту і чесність в тексті. І за тиху присутність сили в кожному слові. Фундаментом якої, напевне, є безкінечна втома. 

Оскільки моїм основним інструментом є слово, то я постійно думаю про його природу. Часто слова – це облуда. Адже рідко вони мають бодай якесь проявлення в житті того хто їх говорить. В тому й чесність слів Антоніни, як військової.

Тому честь. І особлива відзнака, звичайно що”.

Таким був десятий ювілейний Конкурс п’єс “Драма.UA”. Анонс міні-фестивалю сучасної драматургії, в рамках якого відбудуться сценічні читання п’єс, буде оголошено на початку наступного сезону в Театрі Лесі.