6 червня було оголошено п’єсу-переможницю дев’ятого конкурсу п’єс «Драма.UA», який організовує ГО «Мистецька майстерня “Драбина”» у співпраці з Театром Лесі та ParadeFest.
Згідно з рішенням журі результати конкурсу такі:
Переможницею конкурсу п’єс «Драма.UA» у 2023 році стала п’єса «Марафон “російська рулетка”» Катерини Пенькової.
До короткого списку Конкурсу увійшли п’єси:
- «Атомна русалка» Андрія Бондаренка
- «Один день» Лєни Кудаєвої
- «Моє пекло» Оксани Савченко
Спеціальну відзнаку від співорганізаторів Конкурсу Parade-fest отримує п’єса «Море залишиться» Олега Михайлова.
Переможці та переможниці отримають фінансову премію, а їхні тексти увійдуть до збірки найкращих п’єс Конкурсу. Також твори-переможці буде представлено на сцені Театру Лесі у форматі перформативних читань.
Конкурс «Драма.UA» зорганізований Театром Лесі, ГО Мистецька Майстерня «Драбина» та Parade-Fest.
ІХ конкурс п’єс «Драма.UA» розпочався 1 лютого 2023 і тривав до 30 квітня 2023.
Загалом на конкурс надійшло 139 п’єс від 111 учасників та учасниць, в тому числі від 2-х груп авторів і авторок та 4-х авторських тандемів.
П’єси на конкурс надійшли з 9-ти країн: України, Німеччини, Польщі, Австрії, Нідерландів, Великобританії, Фінляндії, Франції та Швейцарії.
Із 139 п’єс, які надійшли на конкурс, було сформовано лонґлист, до якого ввійшло 15 текстів. Після цього лонґлист було передано на розгляд журі. Ознайомитись з ним можна тут.
До журі конкурсу увійшли українська драматургиня та театральна менеджерка Анастасія Косодій, актор, режисер, драматург та викладач Ігор Білиць та тетральна продюсерка, театрознавиця і програмна директорка Parade-Fest Вероніка Склярова.
Коментарі журі щодо цьогорічного конкурсу:
«Обираючи тексти, я фокусувалась на ширшій репрезентації досвідів. Наприклад, п’єса про Маріуполь та його окупацію під назвою «Марафон “російська рулетка”», п’єса про виїзд закордон, що називається «Моє пекло» добре репрезентують екстремальні досвіди — їх там показано дуже щиро (знаю, бо теж мала такий досвід), добре показують зіткнення крайньої лівої гуманістичної позиції європейців з українською реальністю.
Необхідність переосмислити реальність трохи відступила на крок, давши можливість проявитись факту та фіксації досвіду. Важливим критерієм, також стала ймовірність презентації цих текстів закордоном. Тобто хоча б частина з них мають бути зрозумілими глядачам закордоном», — каже Вероніка Склярова.
«З початку війни у 2014 році, українські драматурги одними з першим почали осмислення свого досвіду. Сьогодні ми маємо не лише великий досвід, а й інструментарій, який зараз, в умовах повномасштабного творення, щодня наживо трансформується.
Ми бачимо прагнення до безпеки класичних форм, бачимо шароварно-байрактарне міфотворення, бачимо war porn. Але бачимо також і сміливість оповідачів історій, які йдуть на ризик пошуку способів нового говоріння, знаходять слова у дні, коли говорити хочеться хіба дуже просто чи ритуально.
У моїй трійці фаворитів опинились тексти Катерини Пенькової, Андрія Бондаренка та Оксани Савченко. І це не перелік від першого до третього місця — цінність цих текстів однакова.
П‘єса Катерини Пенькової — майстерно змонтований документальний монолог жінки з Маріуполя, що триває і триває, безжалісно описуючи смерть міста і його жителів. Цей текст не має expiry date, він важливий як для української (з відповідними trigger warning) аудиторії, так і для глядачів решти світу. Важливий як свідчення геноциду, як історія сміливості та надії на справедливу відплату.
Текст Андрія Бондаренка — мозаїка сучасних українських досвідів, часом описаних відверто, часом через максимально божевільнi estrangement-метафори, як-от дрон-перевертень, чи чорнобильська русалка з бухгалтерії… Я захоплююсь драматургічною мовою Андрія, його силою говорити як про колективний досвід війни.
Текст Оксани Савченко — перше успішне (на мій смак) відтворення досвіду українських біженців в Європі. Підозрюю, що текст написаний для одного з німецьких театрів, але я б дуже хотіла побачити його сценічне втілення в Україні також. Отримую велике задоволення від діалогів в текстах Оксани. Її герої говорять, однією реплікою розкриваючи масштаб контексту та рухаючи дію вперед. Це потужний художній текст, який потрібно ставити вже зараз», — зазначає Анастасія Косодій.
Ігор Білиць натомість зазначає критерії, згідно яких обирав тексти. За його словами, він опирався на кілька ознак:
— композицію, що тяжіє до класичної
— діалоги, що є виразними для персонажів, історії та конфлікту
— актуальність для сьогодення
— сценічність, тобто щоби ці п’єси підходили для пересічного театру
Анонс міні-фестивалю сучасної драматургії, в рамках якого відбудуться сценічні читання п’єс, буде оголошено на початку наступного сезону в Театрі Лесі.