Будьмо чесні: важко ужитися в одній хаті з усіма своїми родичами. Але в тяжкі часи раптом з’являється щось магічне, що тримає вас разом. Що це? Бабине заклинання чи космічний зв’язок? Здається, дочки знають відповідь
Степова Кавунівка щороку родить врожаї червонобоких томатів. Їх збирають засмаглі жінки, які, мов скіфські баби, міцно вросли у свою землю і пустили кам’яне коріння.
Того року, їм належало зібрати містичний врожай, передати секрети його збору у спадок. Ця м а т е р и з н а буде захистом, опорою і розрадою їхнім дочкам, які фатально-випадково опиняються в рідному домі і в окупації, – такі різні, такі рідні. Хто ж бо знав, що, насправді, надія вмирає першою.
Режисерка, сценографка, художниця з костюмів – Ольга Турутя
Драматургиня – Оксана Гриценко
Музичне оформлення – Володимир Помірко, Оксана Цимбаліст, Святослав Ілійчук
Художники з освітлення – Євгеній Петров, Святослав Ілійчук
Ролі виконують
Баба – Анастасія Лісовська, Наталія Мазур;
Мама – Анастасія Перець;
Оля – Таїсія Малахова, Світлана Федєшова;
Олеся – Ісабель Меркулова;
Кума – Тетяна Шелельо;
Прем’єра — 15 червня 2024 року
За підтримки Львівської Міської Ради.
І знову Театр Лесі Українки, цього разу – вистава “Дочки”. Мені, яка народилася в Херсоні, пʼєса “Молочайник” Оксани Гриценко про життя пʼятьох жінок в окупованому херсонському селі близька до болю. Бо кожна людина пускає коріння в місце, де народилася на світ, де живе своє не завжди легке життя, і прикипає душею до кавунів, помідорів, персиків, півоній та навіть «сорняків» на рідній землі. Втрачати ж, виривати своє коріння – справжня мука. Пронизливо, актуально, ціпляюче.
«А шо нам, Молочаю, робити? Нам, Молочаю, сидіти й чекати. Ти умієш чекати, а я у тебе навчуся. Я вплетуся в твоє коріння, я нап’юся твого соку, я не зламаюся. Ми побачимо їх на танках, ми побачимо їх і в чорних мішках. Ми побачимо, як впадуть їхні прапори, як згорять їхні БТРи. Ми побачимо, як поїсть їх відчай і страх. Ми будемо тут. Ми закриємо їм очі. Ми дочекаємося наших. Ми точно дочекаємося наших. Ми вміємо чекати…»
Учора я була на цій виставі. Історія динамічна, кожна героїня має свій характер і свою життєву траєкторію. Особисто для мене це розповідь про самотність. Хоча дівчата й трималися разом, але у результаті кожна полетіла своїм шляхом.
Дуже гарна і чуттєва вистава. Дякую!
Я не знаю, що вам сказати. Бо я не очікувала того, про що буде ця вистава. І мене порвало просто на шматки. Весь зал скавулив і ридав.. втриматись було неможливо… В самісіньке серце і дуже боляче… Акторки – неймовірні, браво!!!
Була сьогодні на виставі «Дочки». Дуже цінно, коли мистецтво говорить про сьогодення і переносить тебе туди, так це важко, але воно і потрібне
Від щирого серця рекомендую сходити на неймовірну виставу «Дочки» в театрі Лесі.
Запасіться носовичками.
Ну дуже!
Дуже сильна вистава! Не пам’ятаю своєї такої сильної реакції! Просто перевернуло душу! Дякую акторкам, режисеру, драматургині, музичному редактору! Просто the Best!
Браво! Давно не ходила в театр Лесі, але тепер буду. 9.11.2024
Така сильна, ніжна, чуттєва, радісна і болісна.
Наталя Мазур – причина ходити до Лесі
вчора були на прем’єрі «дочки». Це про історію 5-ти жінок однієїт родини в
окупованому селі на Херсонщині. Про підтримку, сміливість, вміння знаходити свій спосіб справлятись з труднощами.
Гра акторів, сенси, дуже глибоко, щиро рекомендую кожному відвідати
Після вистави «Дочки» від театру лесі таке світле відчуття, ніби всередині запалили свічечку
Дуже-дуже зворушлива вистава! Ну що ж першим виходом нас з подругою в цьому році. І звісно велика дяка театру Лесі