Це був час, коли розвалилась одна безглузда імперія і наша раптова незалежність заповнювала легені разом із димом перших цигарок. Час, коли фільми не дивились, а переказували одне одному. Доступ до контенту був обмежений, але необмеженою була наша підліткова уява. Сьогодні ми — розбійники, завтра — ельфи та гноми. Палиця, яку ти підбираєш вранці, впродовж дня служить тобі чарівним посохом, рушницею чи хокейною ключкою. Хто ж тоді знав, що раз в ніколи й палиця стріляє? Що дитинство скінченне? Що дружба може зникнути? Що станеться війна?
Але ж, попри це все, ми — все ще живі і нас чекає (увага! спойлер) хепіенд.
Автор п’єси — Андрій Бондаренко
Режисер — Денис Федєшов
Сценографка та художниця з костюмів — Оксана Шпакович
Композитор — Назар Гайдучик
Художник зі світла — Євгеній Петров
Ролі виконують
Орест – Василь Колісник
Андрій – Андрій Кравчук
Прем’єра — 22 листопада 2024
ЗМІ про нас
Пʼєса «Мій друг, чорний ельф» написана завдяки підтримці Міських театрів Праги
Дякую і за толкінутих, і за «не шукай мееееене» яке тепер в голові крутиться))) Крута постмодерністська вистава, як реакція на наші реалії в тому числі. Є про шо подумати, ну як завше.
Дуже сподобалась вистава, органічний баланс комедії та драми! Завдяки камерності, темам та діалогам я сприйняла цю виставу як щось дуже рідне та близьке серцю, тому смію припустити що таке відчує кожен український глядач.
Актори просто надзвичайно талановиті, навіть попри вимкнення світла змогли зберегти темп та магію вистави, тому щиро дякую за емоції! Дякую за виставу!
вистава про дружбу, яка триває усе життя про ностальгію за нами попередніми, безтурботними вистава про дитинство 90-х про ту непересічну уяву та відчуття свободи вистава про сучасну війну про небажання тих, хто на війні не говорити про війну… що попри глибокі сенси, було легко та весело
Це просто вишка !
Плакала й сміялась одночасно
Це було дуже вау!
Трагікомедія, де було дуже багато сміху, і ще було дуже щемко на серці..
Так згадати часи дитинства. Де кожен референс відгукується і сміється (я реготала і похіхікувала увесь час.
І у дуеті -наше сьогодення, війна, де слова говорять багато, а інколи мовчання – ще більше.
Насправді це була вистава з вайбом ностальгії та безтурботності, в якій було багато гумору і в якій попри це органічно вписались розповіді про війну.
Тепер хочу ходити в театр частіше)
Була в квітні на читанні. Було чудово! Дякую, що робите виставу)