Минуло більше, ніж 2 тисячі років з того часу, як Гомер написав свою знамениту Одіссею. Слово стало загальною назвою, кожен режисер, що себе поважає – зробив про це виставу, або зняв фільм. Є й друга сторона тої медалі, яку вішають на груди чоловікам-героям: Пенелопа – жінка, що кориться, чекає та пряде.
Скільки ще треба років, аби стало ясно, що вона – вибирає, любить, залишається вірною клятвам? Її шлях – вартий визнання, навіть якщо комусь здається, що це лиш прогулянка навколо острова.
Драматургиня — Аліна Сарнацька
Режисерка — Світлана Федєшова
Сценографка і художниця по костюмах — Оксана Шпакович
Музична режисерка — Уляна Горбачевська
Художник зі світла — Євгеній Петров
Саунддизайн — Володимир Помірко
Ролі виконують
Пенелопа — з.а. України Людмила Зборовська
Права статуя — Юлія Оліяр
Ліва статуя — Світлана Мелеш
Ксана — Анастасія Перець
Ярина — Юліанна Опалевич
Василина — Дарина Федина
Слідча — Ісабель Меркулова
Прем’єра — 20 вересня 2025
ЗМІ про нас
За сприяння YMCA Львів та Інша Освіта
Я — дружина військового. І коли актори говорили про чекання, про тишу, про страх — я проживала
кожне слово. Бо я знаю, що таке чекати.
Чекання – це його футболка, у якій ти спиш щоночі.
Це його улюблена чашка з “Tom&Jerry”, привезена ще з Луганська у 2014, з якої ти щодня пʼєш чай, каву і бульйон, бо тільки з неї найсмачніше.
Це непідйомні коробки з посилками, звук скотчу, який ріже тишу.
Це короткі жарти, фрази і жести, які розумієте тільки ви вдвох.
Це страх — безкінечний, тихий, який живе десь під шкірою.
Як дружина полеглого Героя, я пройшла все, про що вони говорили і навіть більше.
Актори проживали не ролі – вони проживали життя. Моє життя. Життя сотень жінок, які чекають, сподіваються, моляться, тримаються.
Вистава «Пенелопея» за п’єсою «Плем’я чекання» Аліни Сарнацької – це нетиповий шматок історії про Одіссея. Зазвичай ті, хто беруться за цей сюжет, видають нам героїчний епос з подвигами чоловіків. Лише «Повернення Одіссея» Уберто Пазоліні (2024), де Рейф Файнс грає Одіссея, який повертається додому після Троянської війни, а Жюльєт Бінош виконує роль його дружини Пенелопи, показує нам те, що буде після. «Пенелопея» ж підсвітлює проміжок чекання своїх чоловіків з війська і показує сторону жінок, де кожна десята, пʼята чи друга – Пенелопа.
Вистава настільки потужна і зібрана в єдиний міцний спалах завдяки тексту, музиці, співам, хореографії, костюмам, аксесуарам, що розкладати її на складові частини навіть не хочеться, бо то як розбирати веселку – чари зникнуть. Але кожна героїня – то колір цієї веселки, втілення жіночих витримки, віри, сили, ніжності, надії, жертовності, любові:
Я практично не фотографувала нічого, лише пару кадрів під кінець вистави, щоб нічого не пропустити
отже, всім ми знаємо про Одісея, героя троянської війни, хитромудрого воїна, звабника богинь
а що ми знаємо про Пенелопу? Що вона 20 років чекала свого чоловіка з війни, відбивалася від залицяльників, вдень ткала, вночі розпускала те саме полотно, ростила сина
вистава Пенелопея – про сучасних Пенелоп, які чекають, вірять, продовжують любити попри все. Все, що відбувається на сцені, занурює в саме відчуття чекання, в емоційний вир непевності і страху, в якому перебувають рідні воїнів, у випробування самотністю, яку всі навколо намагаються не помічати
я ходжу в театр заради катарсису, але цього разу ним виявилася вся вистава. Рідкі моменти, коли сльози можна було втримати, щоб просто перевести подих і далі їх витирати
це мають побачити якомога більше людей. Це обовʼязково мають показати в Європі