Марічка Ільїна
редакторка відділу культури у медіа-видання “Львівська Пошта”, артоглядачка
«Птахи» – це поєднання, здавалось би, непоєднуваного: античного і пластичного театру, сучасної композиторської музики і української традиційної пісні, документальних інтерв’ю і стендапу. Птахи зводять своє місто і в ньому олюднюються. Вони кидають виклик богам, будують життя так, як це робимо ми. Обговорюють інфляцію і демографічну кризу, залицяються і спонукають до відтворення потомства попри нестабільність.
Не знаю, як цю виставу сприйматимуть європейські глядачі, а от українські зустріли її оваціями. І це притому, що на першому показі зал був заповнений ущерть, переважно молоддю. Як на мене, це добрий знак. Адже саме на плечі молодших поколінь ляже відновлення країни. Заноситься на те, що «Птахи» не будуть тою постановкою, яку подивилися і пішли далі жити життя. Довелося ненароком стати свідком розмови юних глядачок. Після побаченого вони обговорювали кілька реальних історій масової загибелі тварин і чому за таке ніхто не поніс відповідальності. А це вже про щось свідчить.”
Зі статті “«Птахи»: Арістофан, екоцид і 4000 стаканчиків” у “Львівська Пошта”
Катерина Сліпченко
українська журналістка та кінокритикиня. Членкиня FIPRESCI, Української кіноакадемії, Українського Оскарівського комітету.
“Режисер Дмитро Захоженко створив видовищну історію про постапокаліпсис за за мотивами комедії Арістофана. «Птахи» – одна з найвідоміших п’єс Арістофана. Це ґротескна комедія про афінян і Царство Птахів.
У режисурі Дмитра Захоженка ця антична п’єса, що завершується гепіендом, виглядає значно темнішою. Птахи – вже не наївні створіння. Вони міркують про демографічну кризу, читають стендап, жаліються на інфляцію та відмовляються висиджувати яйця. Словом, стають зовсім схожими на людей.
Театр традиційно розмірковує на надзвичайно важливі та болючі теми. Цього разу вистава вийшла не просто актуальною та гострою, а й найдзвичайно гарною. Масивні та виразні маски створюють складні ігрові структури, де умовність античної комедії (маски виглядають ще й відлунням тої театральної традиції, коли театр не обходився без масок та котурнів) поєднана з документальною актуальністю теми.”
Зі статті “Птахи від Арістофана та Сковороди” на Zaxid.net
Христина Король
театрознавиця та театральна фотографка
“Вистава «Птахи» навмисно створена складною та багатошаровою, щоб спровокувати глядача на роздуми. Використання документальних історій, одночасне мовлення акторів може викликати нерозуміння, дратувати сприйняття, цим демонструючи кількість історій, які залишаються непочутими, та наявність інформаційного шуму.
Режисер прагне створити простір для глядача, де той може відкрити для себе нові перспективи та емоції. Це виклик як для українського, так і для іноземного глядача, який через цю виставу може побачити знайомі елементи під іншою призмою”
Зі статті “За які злети режисерам дають премію імені Леся Курбаса, або як Дмитро Захоженко поставив «Птахів»” у “Театріум”