ДІАЛОГ БЕЗ КОРДОНІВ

Термін реалізації проєкту – 2018-2019 рр.


“Діалог без кордонів” – це спільний проект двох театрів: Театру Лесі Українки (Львів, Україна) та Činoherní studio Theatre/Театру “Драматична студія”  (Усті-над-Лабем, Чехія), що відбувався за підтримки Чеського центру в Києві

Мета проекту полягала в тому, аби знайти спільні точки дотику, представляючи свою сучасну драматургію на професійній театральній сцені. Це один зі способів познайомитись ближче, не зважаючи на мовні бар’єри; це ідея співпраці для створення можливостей для спілкування.


“Діалог без кордонів” було розділено на три етапи:

І етап – Пошук: восени 2018 року обидва театри знайшли та обмінялись найкращими текстами сучасної драматургії – чеської та української. В результаті з 5 п’єс від кожного з партнерів було обрано по одній для постановки. 

ІІ етап – Постановка: в 2019 році Činoherní studio Theatre/Театр “Драматична студія” розпочали роботу над постановкою п’єси Анастасії Косодій “Міністерство освіти і науки України” (режисерка – Гана Марванова), прем’єра якої відбулась 19 квітня 2019 р. Театр Лесі Українки в свою чергу зупинився на постановці п’єси “Люди” Моніки Каньової (режисер – Василь Колісник), прем’єра якої відбулась 8-9 червня 2019 р. 

ІІІ етап – Візит: наступний етап проекту – безпосередня зустріч команд на сценах одне одного. Так, в жовтні 2019 року Львів побачив інтерпретацію української п’єси Анастасії Косодій про подорожі в часі, а Усті-над-Лабем – бачення українського режисера п’єси Моніки Каньової про людей. 

FIT (found-in-translation)

Проєкт триває з 2019 р.


FIT (found-in-translation) – це наш спосіб за допомогою якісного перекладу пізнавати культуру, відкривати нові виміри театрального мистецтва та літератури, знаходити точки дотику, заповнювати білі плями, будувати мости і руйнувати стіни. Це також і унаочнення свого місця на європейській культурній мапі.
Мета проекту FIT – перекласти та представити публіці актуальні європейські драматургічні тексти. Окрім цього, серед основних завдань проекту – представити нові переклади безпосередньо українським театральним діячам: режисерам, драматургам, акторам, перформерам, завлітам. Оскільки саме з їхньою допомогою ці п’єси можуть реалізуватись у вигляді вистав на українських сценах. 
Окрім перекладів та презентації текстів у вигляді сценічних читань, в рамках FIT відбувається  публікація уривків п’єс в онлайн-виданні “Український театр 2.0.”, який виступає головним інформаційним партнером проекту.
Не менш важливим для нас є те, щоб усі переклади відбувались легально, з оригінального тексту та отримали авторизацію, а відтак – були доступними для ознайомлення. Ми усвідомлюємо важливість праці авторів та перекладачів і переконані, що дотримання авторського законодавства є однією з передумов розвитку українського театрального середовища та культури загалом.


Проект було розпочато за підтримки Гете Інституту в Україні, Польського Інституту в Києві та Британської Ради в Україні.
В рамках проекту вже відбулися: переклад і перформативне читання п’єси “Нюрнберг”  Войцеха Томчика (перекладачка – Лариса Андрієвська, режисерка – Олена Апчел), “Монстри руйнують висотки” Лукаса Голлігера (перекладачка – Наталка Сняданко, режисер – Дмитро Захоженко), “Дами чекають” Сибілле Берг в перекладі Наталки Сняданко (режисер – Дмитро Захоженко) і п’єси “Європа” британця Девіда Грейга (режисер – Дмитро Захоженко).
На черзі підготовка читання та перекладу п’єс “Ображені. Україна” білоруського драматурга Андрія Курейчика та “Top Girls” Керіл Черчіл.



Читання відбулися 13 та 26 червня 2019
Перекладачка – Лариса Андрієвська
Режисерка – Олена Апчел
Читають: Іван Довгалюк, Оксана Цимбаліст, Роман Кривдик
Діють: Світлана Ілюк, Андрій Кравчук, Мар’яна Кривдик, Анастасія Лісовська, Світлана Мельник, Дмитро Наумець

Як багато ми не знаємо про себе? Як багато ми не знаємо про своє минуле? Як це невідоме впливає на наше теперішнє і майбутнє?Польща. Наш час. Журналістка приходить до офіцера спецслужб у відставці на інтерв’ю. “Ви знаєте, як виривають нігті?” – питає він. Просить її стати свідком його викривальної сповіді. Хоче персональний Нюрнберг (який нарцисизм!). Натомість, обіцяє розповісти правду про життя і смерть батька журналістки, який теж був військовим. “Брехня – це фундамент комунізму. Брехня й нудьга” – каже досвідчений офіцер радянських спецслужб і піднімає слухавку, коли дзвонять у двері.
За підтримки Польського Інституту в Україні.

Нюрнберг. Перформативне читання

Нюрнберг. Перформативне читанняЯк багато ми не знаємо про себе? Як багато ми не знаємо про своє минуле? Як це невідоме впливає на наше теперішнє і майбутнє?Польща. Наш час. Журналістка приходить до офіцера спецслужб у відставці на інтерв’ю. “Ви знаєте, як виривають нігті?” – питає він. Просить її стати свідком його викривальної сповіді. Хоче персональний Нюрнберг (який нарцисизм!). Натомість, обіцяє розповісти правду про життя і смерть батька журналістки, який теж був військовим. “Брехня – це фундамент комунізму. Брехня й нудьга” – каже досвідчений офіцер радянських спецслужб і піднімає слухавку, коли дзвонять у двері.СЬОГОДНІ, 26-ГО ЧЕРВНЯ о 19:00 ОСТАННІЙ ПОКАЗ.Квитки на подію тут – https://my.su/f2x5bДо зустрічі в #ТеатрЛесі

Geplaatst door Театр Лесі Українки op Dinsdag 25 juni 2019



Читання відбулися 6 вересня та 11 жовтня 2019 року
Перекладачка – Наталка Сняданко
Режисер – Дмитро Захоженко
Сценографія – Олексій Хорошко
Читають: Анна Єпатко, Роман Кривдик, Софія Лешишак, Зоряна Дибовська, Василь Сидорко

Дві подружні пари помилково орендували одну й ту ж квартиру. У тісному просторі зіткнулись не просто різні люди, а різні світоглядні і ціннісні системи.
Кожен діалог, навіть, кожна репліка персонажів, розширює і поглиблює прірву, що розділяє умовних інтелектуалів та обивателів. На чиєму боці правда? А сила?
Що в підсумку перемагає в сучасному світі і чому в швейцарській квартирі всі так переймаються через мексиканський капелюх?



Читання відбулося 8 листопада 2019 року
Драматургиня – Сібілле Берґ
Перекладачка – Наталка Сняданко
Режисер – Дмитро Захоженко
Сценограф, художник з костюмів – Олексій Хорошко
Медіа-художниця – Діана Ходячих
Художники з освітлення – Вікторія Романчук, Артур Темченко
Звукорежисери – Володимир Помірко, Остап Шупер
Медіа-забезпечення – Владислав Білоненко
Керівниця художньо-постановочної частини – Марія Антоняк
Реквізиторка – Марта Божик
Монтувальники – Владислав Білоненко, Олег Жеребецький, Сергій Литвиненко
Костюмери – Галина Гладун, Діана Янчук
Помічниця режисера – Світлана Ілюк
PR – Вікторія Солов’юк
Головна адміністраторка – Ірина Чаниж
Дизайн – Вікторія Солов’юк
Діють:
Пані Мерц-Дульшманн, пані Луманн, пані Тьосс, пані Ґрау – Оксана Цимбаліст
Чоловік – Михайло Понзель

Історії про мрії і тривоги від чотирьох випадкових жінок, котрі на мить вивільнились з лещат щоденної рутини.  Історії про чоловіків, які зазвичай розповідають в день 8-го березня. 
Історії про своє тіло, які інколи розповідають, сидячи в салоні краси. Історії кар’єрного росту і карколомних падінь, які показують зворотній бік життя кожної з них –  сексуальної красуні, милої домогосподарки, завзятої професіоналки та люблячої матері. 
Історії про те, як, насправді, складно чоловікам і жінкам жити поруч щасливо і поважати одне одного. 
Так, в цій п’єсі є чоловік і він помирає в кінці. Так, це – спойлер, але це очевидно від початку, без огляду на вашу стать. 

"Якщо говорять коні про кохання…"

Сумний та іронічний залаштунковий хіт Oxana Cymbalist. Почути його та ще багато всього можна буде 8-ГО та 9-ГО ЛИСТОПАДА на Дами чекають. Перформативне читання.Квитки тут:8/11 – https://cutt.ly/Nem1iBD9/11 – https://cutt.ly/Nem1sszP.S. І якщо персонажка з п'єси переконана, що варто дбати про свою зовнішність, то ми впевнені, що, в першу чергу, треба пам'ятати про льодяники від кашлю та внутрішню красу.

Geplaatst door Театр Лесі Українки op Donderdag 7 november 2019



Читання відбулися 24 і 26 січня 2020 року
П’єса Девіда Грейга
Перекладачка – Олеся Камишникова
Режисер – Дмитро Захоженко
Сценографія – Олексій Хорошко
Художники з освітлення – Вікторія Романчук, Артур Темченко
Звукорежисери – Володимир Помірко, Остап Шупер
Відеозйомка – Владислав Білоненко
Читають: Назар Бонящук, Зоряна Дибовська, Роман Кривдик, Сергій Литвиненко, Ісабель Меркулова, Дмитро Наумець, Михайло Понзель, Василь Сидорко

Що таке Європа? Гострі шпилі готичних соборів? Гарно освітлені набережні річок? Затишні кав’ярні в пастельних тонах з смачними тістечками? Безтурботні і яскраві прайди? Комфортний громадський транспорт? Так.
А ще. Депресивне містечко. Люди там втрачають роботу і одне одного. Єдиний зв’язок з цивілізованим світом – залізниця. Станція, яка її обслуговує – занедбана і стара. Потяги зазвичай минають її на великій швидкості, залишаючи за собою тривожне гудіння у вухах і клубки диму. Про прийняття іншого і милосердя, тут не чули, бо вони не входять в меню єдиного місцевого бару чи в програму передач локального телеканалу.
Якщо не втечеш – ти помреш. Це ясно, як білий день. Куди тікати, якщо ти в Європі?

"Європа". сценічне читання

Це історія, як ви уже зрозуміли, про маленьке містечко на кордоні, що досі живе минулою славою і старими здобутками. А ще жителі та жительки цього міста "харчуються" сексизмом, расизмом і радикальним націоналізмом. Тож, тобі точно буде непереливки, якщо ти мислиш інакше. Бо "ні-ні-ні" інакодумству і "ата-та-та" за те, що ти не місцевий/ -а.Отака собі Європа. Перформативне читання (18+).Показ уже завтра, 24-ГО СІЧНЯ, о 19:00.Квитки для тебе тут – https://cutt.ly/VrmJzxuP.S. В січні буде всього два покази, тому встигни побачити щось геть інше ;).

Geplaatst door Театр Лесі Українки op Donderdag 23 januari 2020

ПРИКОРДОННІ ТЕРИТОРІЇ (Borderlands)

Терміни реалізації проєкту – 2019-2021 рр.


Прикордонні території (Borderlands) — ідентичність, різноманітність, суспільство: зараз, до та після.
Німецько-український проект об’єднує три театри – державні: «Нова сцена» (м. Зенфтенберг, Німеччина), Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки (Україна) та незалежний Futur3 (м. Кьольн, Німеччина). Це перша співпраця всіх трьох партнерів і триватиме вона 2 роки. Завдяки попередньому досвіду роботи в обох країнах, театр Futur3 виконує функцію медіатора, не лише в цьому проекті, а й також між культурами України та Німеччини. Оскільки, Україна для більшої частини німецького суспільства залишається все ще невідомою, а Німеччина для більшості українців, навіть після відміни віз на зовнішньому кордоні ЄС, залишається, як і раніше, віддаленим сусідом.
Метою проекту є вивчення впливу прикордонних відносин – суспільних, політичних або індивідуальних – на ідентичність суспільств, груп або осіб. Для досягнення цієї мети будуть створені три постановки, які в різних форматах будуть відображати конфлікти та загрози відкритого суспільства, і транслюватимуть необхідність постійно знаходити шляхи подолання конфліктів, стимулюватимуть міжкультурне спілкування в майбутньому.


«From Germany with love»
Прем’єра – 1 лютого 2020 року 

Інтерактивний перформенс, що відбуватиметься паралельно у двох містах. Через листи і предмети буде складено повідомлення для передачі зі Львова у Зенфтенберг і навзаєм. Цей перформенс дозволить чітко побачити образ себе і свого міста очима іноземців і зрозуміти, як змінюються ці образи та їхнє значення, коли ми стаємо безпосередньо причетні до їх творення.


«Я хочу жити»

Музично-поетичний перформенс на основі біографії та віршів буковинської німецькомовної поетеси Зельми Меєрбаум-Айзінгер. Її життя, що закінчилось у 18 років у німецькому концентраційному таборі, залишило нам, поміж іншого, питання у контексті історичної відповідальності: ким були ми, та яку історію ми приймаємо як нашу.


«Війна, що змінила Рондо»

Інсценізація відомої української книги для дітей Романи Романишин та Андрія Лесіва. Фактичний досвід війни в Україні перекладено на універсальну мову картин. Молоді герої історії — друзі Зірка, Фабіан і Данко – шукають шлях з темряви. Вибір, який вони роблять, надихає і дає надію багатьом, але і ставить важкі питання: як жити зі слідами війни?
Спільна робота над трьома постановками передбачає тісну співпрацю практично всіх підрозділів театрів: від драматургії до виробництва декорацій та реквізиту.
Підсумками співпраці стануть не лише створені вистави, а й нові знання, навички, досвід.

ОНЛАЙН ЧИТАННЯ

Термін реалізації проєкту – квітень 2020 р.


“САНЬОК”

онлайн читання п’єси Оксани Гриценко
Режисерка – Світлана Ілюк
Локейшн-менеджерка – Вікторія Солов’юк
Художниця зі світла – Вікторія Романчук
Операторська робота і монтаж – Владислав Білоненко та Ігор Гудзюк
Звукорежисер -Володимир Помірко
Художниця з костюму, грим – Ірина Полянська
Реквізиторка – Марта Божик

Читає: Василь Сидорко

Київ – Харків – Щастя – Новомосковськ – Димитров – Москва – Махачкала – Дербент – Калмикія.
На перший погляд цей перелік виглядає, як маршрут якогось збоченого туриста. Але це – пунктирний шлях Санька – людини, яка не знає свого справжнього імені і шукає кращого життя. Сухі степи, вівці і кози, мішок на голові, рвана рана на боці, співробітники ФСБ – його супутники і свідки на цьому шляху. А ще Бог. Принаймні, Він був на перших двох блокпостах. На третьому – вже ні.

Прем’єра – 7 квітня 2020


“ЧАПАЄВ І ВАСИЛІСА”

онлайн читання п’єси Лєни Лягушонкової
Режисер – Дмитро Захоженко
Художник – Олексій Хорошко
Технічна підтримка – Вікторія Швидко, Марія Антоняк

Ролі читають:
Вася, Василіса, зірка ютьюбу – Софія Лешишак
Мама – Зоряна Дибовська
Тато – Дмитро Наумець
Елєоноркова Шуба, історічка, за сумісництвом класнуха і троль – Оксана Цимбаліст
Даніліще-Овочехраніліще, то любов – Андрій Кравчук
Жукова – Катерина Кудлач
Ведучий – Віталій Гордієнко
Запрошена зірка – Василь Сидорко
Слов’янський психолог – Сергій Литвиненко
Чапаєв Василь Іванович, нечервоний герой – Микола Береза
Учениці та учні 10-Б класу, учасники та учасниці ток-шоу, коментаторки та коментатори у соц. мережах. – Анастасія Лісовська та Ісабель Меркулова.

Вася – дівчина. Вона вчиться в 10-Б класі, веде відеблог і любить своїх котів. Фоловерів – мало, дупа – квадратна, здібностей – нема: ні до мов, ні до математики, ноги – як у давньоримського центуріона. Хотіла волосся у синій пофарбувати, поки вагалась – вся школа вже синя. Типові проблеми покоління Z. Аж тут нарешті почали складатись стосунки з однокласниками, симпатичний хлопець провів її додому – і на, маєш! Мережу розірвало відео, як неповнолітня станцювала на могилі у парку Слави. Сучасне мистецтво, яке всіх задовбало, акт вандалізму чи – таємничий ритуал? Гормональна буря чи бунт проти системи? Одвічний конфлікт батьків та дітей чи банальне – «зажрались»? Чого хочуть наші діти?
стати дельфіном;
бути японкою;
щоб їх любили за кльові “сохраньонки”;
знати, що таке “блюзнірство”;
ніколи не чути прізвища “Чапаєв”;
ваш варіант.

Прем’єра – 9 квітня 2020


“НАЗВИ НЕ ПАМ’ЯТАЮ”

онлайн читання п’єси Катерини Пенькової
Режисерка – Світлана Ілюк

Читають:
Я – Зоряна Дибовська;
Мама – Анастасія Лісовська;
Ба – Катерина Кудлач;
Мій чоловік, Митник-поляк, Заробітчанин, Лікарка, Мужик на ринку, Він – той, кого не можна називати – Дмитро Наумець.

Великий дім в Донецьку, заради якого вся родина, включно з 8-річною Нею, гарувала на ринку.
Зразково-показова квартира бабусі, де нічого не можна було торкатись. Навіть штор – їх слід було поправляти кожного разу, як вийдеш на балкон і для цього була спеціальна золотого кольору паличка з крючком.
Орендована дача під Києвом, покрита цвіллю та пропахла сирістю.
Кавалєрка на Троєщині, де часто відключають гарячу воду і бабусю доводиться купати в холодній.
Місця пам’яті. Територія болю, огиди і принижень. Вона хоче це забути, але забуває лише слово “квасоля”. Вона хоче відпочити. Їде в Затоку, Скадовськ, Іспанію, Данію, Польщу, Німеччину, Австрію, Італію, і навіть в Колумбію.Але ніде не може відпочити. Востаннє це вдалося в Криму, у 2013-му.

Прем’єра – 16 квітня 2020


“ПОКИДЬКИ”

онлайн читання п’єси Катерини Пенькової
Режисер – Дмитро Захоженко

Діють:
Пластикова соломинка – Вікторія Потяго
Повітряна кулька, вона ж пузир – Василь Сидорко
Правий Оксфорд, він же лапоть – Василь Сидорко
Пан черепаха – морський плазун, мудрий, за його словами старцюга –Олег Стефан
Пацюк – дрібний гризун, шанувальник органічних продуктів – Василь Сидорко
Сержант внутрішньої служби совкова (лопата) – наглядач на сміттєзвалищі – Василь Сидорко
Субсоломанте морок – ватажок Соломинських піратів – Василь Сидорко
Перший пірат – Василь Сидорко
Другий пірат – Василь Сидорко
Натовп Соломинських піратів у великій сміттєвій плямі – Василь Сидорко
Вчений – Дмитро Наумець

На що здатні Пластикова Соломинка, Кулька та Правий Черевик?
Повірте, на більше ніж, здається на перший погляд. Не смійте навіть думати, що їхнє місце на смітнику. Вони – нові супергерої!
Втеча з в’язниці, порятунок Пана Черепахи, одне одного та океану, подорож через пів-світу та зустріч з піратами – це далеко не всі пригоди цієї відчайдушної трійці. Але найважливіше, їм вдається справді неймовірна річ – стати друзями.

Прем’єра – 23 квітня 2020
П’єса створена в рамках Лабораторії драматургії Національної спілки театральних діячів України


“ВОЇН З БОТАНІЧНОГО САДУ”

онлайн-читання п’єси Костянтина Капошиліна
Режисерка – Світлана Ілюк
Сценографка – Вікторія Романчук

Читають:
Воїн – Роман Кривдик
Друг – Сергій Литвиненко
Янголи охоронці:
Михаїл – Анна Єпатко
Гавриїл – Анастасія Лісовська
Рафаїл – Ісабель Меркулова
Дружина воїна – Оксана Цимбаліст
Син воїна – Сергій Литвиненко
Директор ботанічного саду – Сергій Литвиненко
Ведучі ранкових шоу – Сергій Литвиненко
Люди, які дзвонять воїну – Сергій Литвиненко
Суддя – Сергій Литвиненко
Голос за кадром, Суддя – Віталій Грабар

Що ви знаєте про досягнення мети? Йдеться, не про планка-марафон чи обмеження екранного часу, звісно. Ми хочемо розповісти про героя з по-справжньому грандіозними цілями. Він – Воїн. І він поділиться з вами безцінними лайфхаками для досягнення успіху. Кілька з них, уже тут:
Життя – це шлях.
Воїн – це покликання.
Курячі пупки – це найдешевший білок тваринного походження
Користуйтесь з розумом!

Прем’єра – 30 квітня 2020


 

Театр Лесі і таємні кімнати

Ідея екскурсії – Андрій Матюнка
Режисер – Дмитро Захоженко
Авторка тексту – Оксана Литвиненко
Сценографія і монтаж відео – Олексій Хорошко
Оператори: Владислав Білоненко та Артур Темченко
Художники зі світла: Вікторія Романчук та Артур Темченко
Музичне оформлення та монтаж звуку – Володимир Помірко


Генерал – Сергій Литвиненко
Голос Лесі – Софія Лешишак


Якщо ти думаєш, що в театрі можна побачити лише вистави, ну, максимум – перформативні читання – ти помиляєшся.
Любиш таємничі історії? Мрієш потрапити за куліси? Ти просто скучив/-ла за театром Лесі?
Вуаля! Одна знаменита панна проведе тебе лабіринтами театру, коридорами і кімнатами, сходинками, де ще не ступала нога жодного глядача і глядачки. І твоя теж не ступить, бо мандрівка театром відбудеться онлайн.
Онлайн екскурсія “Театр Лесі і таємні кімнати” – це наш спосіб бути ближчими до тебе!

ЄВРОПА

П’єса Девіда Грейга


місце – мала сцена
для повнолітніх глядачів


Що таке Європа? Гострі шпилі готичних соборів? Гарно освітлені набережні річок? Затишні кав’ярні в пастельних тонах з смачними тістечками? Безтурботні і яскраві прайди? Комфортний громадський транспорт? Так.
А ще. Депресивне містечко. Люди там втрачають роботу і одне одного. Єдиний зв’язок з цивілізованим світом – залізниця. Станція, яка її обслуговує – занедбана і стара. Потяги зазвичай минають її на великій швидкості, залишаючи за собою тривожне гудіння у вухах і клубки диму. Про прийняття іншого і милосердя, тут не чули, бо вони не входять в меню єдиного місцевого бару чи в програму передач локального телеканалу.
Якщо не втечеш – ти помреш. Це ясно, як білий день. Куди тікати, якщо ти в Європі?


Перекладачка – Олеся Камишникова
Режисер – Дмитро Захоженко

Сценографія – Олексій Хорошко
Художники з освітлення – Вікторія Романчук, Артур Темченко
Звукорежисери – Володимир Помірко, Остап Шупер

Відеозйомка – Владислав Білоненко

Читають: Назар Бонящук, Зоряна Дибовська, Роман Кривдик, Сергій Литвиненко, Ісабель Меркулова, Дмитро Наумець, Михайло Понзель, Василь Сидорко



"Європа". сценічне читання

Це історія, як ви уже зрозуміли, про маленьке містечко на кордоні, що досі живе минулою славою і старими здобутками. А ще жителі та жительки цього міста "харчуються" сексизмом, расизмом і радикальним націоналізмом. Тож, тобі точно буде непереливки, якщо ти мислиш інакше. Бо "ні-ні-ні" інакодумству і "ата-та-та" за те, що ти не місцевий/ -а.Отака собі Європа. Перформативне читання (18+).Показ уже завтра, 24-ГО СІЧНЯ, о 19:00.Квитки для тебе тут – https://cutt.ly/VrmJzxuP.S. В січні буде всього два покази, тому встигни побачити щось геть інше ;).

Geplaatst door Театр Лесі Українки op Donderdag 23 januari 2020


Переклад та сценічне читання п’єси здійснено в рамках проекту FiT за підтримки Британської Ради в Україні та в партнерстві з ГО “Театральна платформа”

ЖИВА СЦЕНА

Проект сценічних читань сучасної європейської драматургії відбувався з 19 по 22 вересня 2019 року в рамках 26 BookForum


«Жива сцена» – це сценічні читки семи п’єс сучасних європейських драматургів і драматургинь в якісних українських перекладах. У фокусі уваги проекту – яскраві, молоді і все ще мало відомі українській аудиторії закордонні автори, чиї п’єси можуть стати подіями на українських сценах. А ще – класика сучасного європейського театру в нових перекладацьких прочитаннях.
Географія авторів і авторок: Велика Британія, Ірландія, Німеччина, Польща, Сербія.
Читання здійснювалися силами режисерів та акторів Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
Проект відбувався у партнерстві з Британською Радою в Україні та Ґете-Інститутом в Україні за підтримки Українського культурного фонду.
Куратор проекту – Остап Сливинський.



Марцін Диясінський, «Я, Аліса».
Хотілося б сказати, що п’єса Марціна Диясінського – це діалог батька та доньки, але це не так. Це два паралельні монологи, скеровані до відсутнього слухача. Чи будь-яке говоріння – це лише перевірка акустики і тест на власне існування? Що (або хто) стоїть між цими двома найближчими людьми, які знають одне одного, як власну долоню?
Переклад з польської Остапа Сливинського.



Герта Мюллер, «Час – заточене коло».
Цей експериментальний і поетичний текст нобелівської лауреатки Герти Мюллер був написаний як радіоп’єса. Це – гра з асоціаціями, відлуннями, образами і спогадами, що виринають на межі сну та несвідомого. Чоловічий та жіночий голоси тчуть складне поетичне полотно.
Переклад з німецької Олесі Яремчук.



Семюел Бекет, «Остання стрічка Крепа».
Класика сучасної європейської драматургії. Чоловік на схилку своїх днів повертається в минуле, переслухуючи записи власного голосу з різних років. Щемкий діалог із самим собою на тлі минущості та усвідомлення невідворотності кінця.
Переклад з англійської Остапа Сливинського.



Душан Ковачевич, «Професіонал».
Ми ніколи не знаємо, в яку мить відкриємо пронизливу правду про себе. Вона може прийти до нас в образі випадкового незнайомця, чийого візиту ми вже ніколи не зможемо забути.
Переклад з сербської Марії Василишин та Алла Татаренко.



Вероніка Мурек, «Файнвайнбляйн».
Драматургія зірки молодої польської літератури Вероніки Мурек ні на що не схожа. Вона – сюррелістична і химерна, ніби сон, у якому ми впізнаємо окремі ситуації, предмети і слова, але загальна логіка – незрозуміла і тривожна. «Файнвайнбляйн» – це ім’я страховиська, яким лякають дітей у польській Сілезії.
Переклад з польської Ксенії Чикунової.



Керіл Черчіль, «Там, далеко».
«Там, далеко» – це п’єса про страх. Страх від випадково побаченого чи почутого, страх від уривків інформації, які наповнюють нас непевністю. Страх він незбагненності світу, який іноді здається  неймовірно жорстоким.
Переклад з англійської Дена та Яни Гуменних.



Йорґ Менке-Пайтцмеєр, «Ти бачиш привидів».
Хвора на рак героїня бачить у лікарняній палаті дивну дівчину – чи то ангела, чи то привида. Розмова, яка починається між ними, перебуває на межі абсолютної відвертості. Світ аж ніяк не є радісним і мудро влаштованим місцем – якщо глянути на нього очима ангела і того, кого він веде за руку на той бік.
Переклад з німецької Наталки Сняданко.

ВРУБАЙСЯ, або Розпускати чи не розпускати – ось питання

Перформативне читання відбулося 27 червня 2019 року


Документальна п’єса на одну дію за матеріалами стенограми зустрічі Президента України В. О. Зеленського з представниками лідерів фракцій від 21 травня 2019 року


Драматургія: Ігор Білиць, Оксана Данчук
Режисер: Ігор Білиць


Читають: Володимир Бєглов, Богдан Грицюк, Віталій Гордієнко, Іван Довгалюк, Наталія Довгалюк, Софія Дяк, Зоя Красовська, Анна Лиско, Сергій Литвиненко, Андрій Матюнка, Володимир Мельніков, Ольга Пужаковська, Василь Сидорко, Тетяна Фролова


ТЕКСТ. ДРАМА. РОГАЛИКИ

VІІ Конкурс україномовних п’єс “Драма.UA” (2018)


Мистецька майстерня “Драбина”
та Перша сцена сучасної драматургії “Драма.UA” –
за підтримки Театру Лесі Українки та Львівського театру ляльок


З часу свого заснування Конкурс п’єс “Драма.UA” спрямований на популяризацію сучасної української драматургії, пошук та підтримку молодих авторів-драматургів, просування актуальної української драматургії на театральні сцени та до спеціалізованих видань.
Основна мета конкурсу – відкривати широкому загалу імена талановитих українських драматургів та інтегрувати їх в актуальний театральний контекст.
VII Конкурс п’єс пропонував авторам-переможцям винагороду, котра стала можливою завдяки партнерству з двома театрами Львова:
– П’єса переможця у номінації “Доросла п’єса” поставлена на сцені Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки – вистава Timetravellers за п’єсою Анастасії Косодій Timetraveller`s guide to Donbass” (режисер – Джек Кловер) 
– П’єса переможця у номінації “П’єса для дітей” – «Тер’єр-міністр та його боягузка» Юлії Куліш – планується до постановки у Львівському обласному театрі ляльок


У Театрі Лесі відбувся марафон читання п’єс із шорт-листа Конкурсу “Текст. Драма. Рогалики”:

  • Лєна Лягушонкова «ПГТ»
  • Андрій Бондаренко «Той готель під горою»
  • Людмила Тимошенко «Дурний Микола»
  • Ігор Білиць «Повія»


Про п’єсу:
Христині 38 років. Вона – викладачка. Неодружена. Васьок – її колишній одногрупник. Він реєструє Христину на сайті знайомств, де вона знаходить Миколу – самотнього викладача по класу труби та музиканта філармонії. У Миколи і Христини виникають дивні стосунки.
Вікове обмеження – 16+



Про п’єсу:
Відпочинок у затишному карпатському готелі мав би залікувати втомлену душу Ані, однак, її криза середнього віку виявляється чимось іншим – з прямої лінії звичного життя доводиться зійти, як з поламаної електрички. Тепер Аня повинна зробити те, чого давно не робила – вибрати, в яку сторону їй іти, аби не заблукати в мандрах бажань, пам’яті та втоми.
Вікове обмеження – 16+



Про п’єсу:
П’єса про те, як ми ведемо подвійне життя, корчимо з себе не зрозуміло що, а потім отримуємо від життя по їбалу.
Вікове обмеження – 16+



Про п’єсу:
“ПГТ” – це п’єса-колаж, сценки із провінційного життя героїні та її односельчан. Героїня залишає свій дім на початку 2000-х та повертається вже під час війни. Мова – українська/російська/східноукраїнський суржик – також своєрідний персонаж п’єси.
Вікове обмеження – 16+

ОСТАННЯ НЕДІЛЯ СЕРПНЯ

Міждисциплінарний проект “Остання неділя серпня” займався впродовж 18 місяців темою шахтарства в Україні. В результаті було здійснено дві мистецькі експедиції у вугільні басейни Сходу і Заходу, опрацьовано низку досліджень та мистецьких проектів на цю тему, зібрано понад 150 гігабайт документальних матеріалів – інтерв’ю, аудіо записів, відео зйомок, фото з Галичини і Донбасу, які стали базою для мистецького осмислення не лише шахтарства, а й самих себе – своєї країни, своєї ідентичності та своїх горизонтів майбутнього.

Одним з підсумків цього проекту є постдокументальна вистава «Горизонт 200»вистава не про шахту, а про кожного з нас. Також в цей день перед виставою глядачі мали змогу побачити медіа-інсталяцію «Шахтарі. Конкретна поезія», інспіровану всіма новими знаннями та відриттями під час роботи над проектом.

Ще однією подією в рамках проекту була вулична виставка “Я не шахтар. Я не шахтарка”. Метою виставки було привернути увагу жителів Львова до маловідомої нам культури шахтарів і дати можливість дізнатись про це більше.

Постановка, виставка та медіа-інсталяція здійснювалась за підтримки Українського культурного фонду в рамках «Остання неділя серпня» – міждисциплінарного проекту через призму шахтарства. Партнери проекту: ГО Art Workshop DRABYNA, ГО Мистецька рада “Діалог”Міжнародний фонд “Відродження” та Львівська міська рада.


ГОРИЗОНТ 200

Прем’єра – 7 листопада 2018 року

Драматургині – Олена Апчел, Оксана Данчук
Режисерка – Олена Апчел
Сценографи – Олена Апчел, Олексій Хорошко
Композиторка – Олександра Малацковська
Авторка пісень – Олена Апчел
Саунд-дизайнер – Назар Павлик
Художник зі світла – Артур Темченко
Медіа-художники – Діана Ходячих, Олексій Хорошко
Діють: Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Роман Кривдик, Катерина Кудлач, Сергій Литвиненко, Анастасія Лісовська, Світлана Мельник, Галина-Марія Павлик, Михайло Понзель, Василь Сидорко, Оксана Цимбаліст
Асистентка режисерки – Світлана Ілюк
Звукорежисер – Остап Шупер
Художники з костюмів – Олена Апчел, Тетяна Калініченко, Олексій Хорошко, Діана Янчук
Керівниця художньо-постановочної частини – Тетяна Попович
Реквізиторка – Ганна Осадчук
Художниці-оформлювачки – Ірина Полянська, Марія Остап’юк, Наталія Ліснича
Завідувачка костюмерним цехом – Галина Гладун
Монтувальники сцени – Сергій Литвиненко, Олег Жеребецький, Андрій Кравчук
Керівниця проекту – Вікторія Швидко
Директорка-художня керівниця театру – Ольга Пужаковська

Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи.
Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання?
Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим.
Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні.
Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному?
Ця вистава – привід для нас, як для покоління, якому необхідно перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.

“Люди, яких ти не пізнаєш, для тебе не існують. Міста, в яких ти не був, для тебе не існують. Країна, яку ти не знаєш, виглядає не так, як ти хочеш”

У виставі використовуються документальні монологи шахтарів із Львівсько-Волинського та Донецького вугільних басейнів, роздуми на різні теми акторів та акторок театру Лесі, відео, зняті Яремою Малащуком, під керівництвом Вікі Торнтон та Андрієм Чадом, драматургічний фікшн, витяги з різноманітних інструкцій та словників, аудіозаписи з шахти,  щоденникові записи, матюки, жарти, підйоби, фрагменти підслуханих розмов уві сні, внутрішні переживання учасників та учасниць постановочної групи, озвучені на перекурі, цитати, купа цитат, гори цитат.


Виставка відбувалася з 10 листопада до 1 грудня 2018 року

Театр Лесі підготував мігруючу виставку про втрачене, забуте та невідоме – про шахтарську культуру.
Шахтарство – це щось більше ніж ремесло. Це окрема цивілізація. Тут, в підземних містах, говорять своєю “мовою”, яку часами важко збагнути. Тут існують свої міфи та традиції, вірування та забобони, свої права та правила.
Вулична виставка “Я не шахтар. Я не шахтарка” – це подія для тих, хто копає глибше. Для тих кому цікава шахтарська культура. Для тих, хто ставить собі питання і шукає на них відповіді. Для тих, хто не боїться їх озвучувати гучно.
“Хто такий шахтар?
Шахтар – чоловік? Шахтар – герой? Шахтар – чемпіон?
Шахтар – той, хто повзає в норах, гризе землю і копає собі яму на десятиліття вперед? Собі чи нам?
…Я хочу зрозуміти – хто такий шахтар”