Ви вірите в карму? А в карпатських мольфарів? А в глобальне потепління? А в кінець світу? А в те, що дерева спілкуються між собою? А в надзвичайну силу мистецтва?
Хочете вірте, хочете ні, а одного разу Лісоруби зійдуть зі стін Будинку побуту в Коломиї і скажуть: «Око за око» — і не буде що їм заперечити, бо це — найчесніша у світі формула.
Тоді ж пелехата гуцулка Намішка напече булок з афинами і сяде грати на дримбі, яку їй не подарував коханий.
А потім дерево, з якого зроблена ваша модна полиця з ікеї, прошепоче: «Бляха-муха, ну що за люди?». Це і буде точка неповернення.
Вистава створена за п’єсою “Екологічна балада” Ольги Мацюпи
Режисерка — Світлана Ілюк
Сценографія — Вікторія Романчук
Художниця з костюмів — Марія Антоняк
Художники зі світла: Артур Темченко, Євгеній Петров
Музичне оформлення: Таїсія Малахова — акордеон, Артур Темченко — тилинка, барабан, ліра
Музичний пошук: Світлана Ілюк, Софія Лешишак
Ролі виконують
Микола — Назар Бонящук
Мама Миколи — Оксана Цимбаліст
Намішка — Софія Лешишак/ Олюня Федина
Іван Омелянович — Сергій Литвиненко
Аліна — Таїсія Малахова
Єнс — Василь Колісник
Лісоруби — Віталій Гордієнко/Володимир Левінець, Андрій Кравчук, Михайло Понзель
Прем’єра — 31 жовтня 2020 року
Вистава створена за підтримки Львівської міської ради
Я обожнюю цей театр за те, що завжди висвітлюються актуальні та вічні теми. Тут говорять про сучасне і актуальне, про зараз, про те, що буде викликати в тебе відчуття причетності. І актори в саме серце
Вистава з якою колись я відкрила театр Лесі. Вистава яку обов’язково треба відвідати якщо ви на ній не були.
Історія про гуцулів, що живуть своє життя у високих горах. Не буду спойлирити, просто пораджу! При нагоді перегляньте виставу “Галдамаш” у театрі Лесі
Я безмежно хотів порекомендувати вам виставу “Галдамаш”, котру я сьогодні побачив. Незважаючи на рускую культуру, яка летіла у Львів разом з моїм приїздом.
Протягом усієї вистави, подумки, я промовляв, що цю виставу я неодмінно хочу відвідати повторно! Не хочу казати, що кращих вже не буде і це найкраща вистава у моєму житті, надіюсь, що будуть ще і багато, але поки що так!
Те, про що була сам вистава словами і тим паче коротко, на жаль ніяк не описати. Роздуми, що виникають після перегляду можна мізкувати ще дуже довго. Та головне, цим дійством, як мені здається хотіли донести те, що ми багато на що заплющуємо очі. Щодня, щотижня, щороку. День у день, ми миримося з освітою, аби тільки нічого не робити з усіма проблемами довкола.
Забуваючи… забиваючи на “те, що далеко і нас не стосується”
«Галдамаш»- це щось неймовірне! Мене мало що проймає до мурашок. А ця вистава – одразу і, вочевидь, надовго.