ОСТАННЯ НЕДІЛЯ СЕРПНЯ

мистецько-дослідницький проєкт (2016-2018 рр.)

Міждисциплінарний проект “Остання неділя серпня” займався впродовж 18 місяців темою шахтарства в Україні. В результаті було здійснено дві мистецькі експедиції у вугільні басейни Сходу і Заходу, опрацьовано низку досліджень та мистецьких проектів на цю тему, зібрано понад 150 гігабайт документальних матеріалів – інтерв’ю, аудіо записів, відео зйомок, фото з Галичини і Донбасу, які стали базою для мистецького осмислення не лише шахтарства, а й самих себе – своєї країни, своєї ідентичності та своїх горизонтів майбутнього.

Одним з підсумків цього проекту є постдокументальна вистава «Горизонт 200»вистава не про шахту, а про кожного з нас. Також в цей день перед виставою глядачі мали змогу побачити медіа-інсталяцію «Шахтарі. Конкретна поезія», інспіровану всіма новими знаннями та відриттями під час роботи над проектом.

Ще однією подією в рамках проекту була вулична виставка “Я не шахтар. Я не шахтарка”. Метою виставки було привернути увагу жителів Львова до маловідомої нам культури шахтарів і дати можливість дізнатись про це більше.

Постановка, виставка та медіа-інсталяція здійснювалась за підтримки Українського культурного фонду в рамках «Остання неділя серпня» – міждисциплінарного проекту через призму шахтарства. Партнери проекту: ГО Art Workshop DRABYNA, ГО Мистецька рада “Діалог”Міжнародний фонд “Відродження” та Львівська міська рада.


ГОРИЗОНТ 200

Прем’єра – 7 листопада 2018 року

Драматургині – Олена Апчел, Оксана Данчук
Режисерка – Олена Апчел
Сценографи – Олена Апчел, Олексій Хорошко
Композиторка – Олександра Малацковська
Авторка пісень – Олена Апчел
Саунд-дизайнер – Назар Павлик
Художник зі світла – Артур Темченко
Медіа-художники – Діана Ходячих, Олексій Хорошко
Діють: Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Роман Кривдик, Катерина Кудлач, Сергій Литвиненко, Анастасія Лісовська, Світлана Мельник, Галина-Марія Павлик, Михайло Понзель, Василь Сидорко, Оксана Цимбаліст
Асистентка режисерки – Світлана Ілюк
Звукорежисер – Остап Шупер
Художники з костюмів – Олена Апчел, Тетяна Калініченко, Олексій Хорошко, Діана Янчук
Керівниця художньо-постановочної частини – Тетяна Попович
Реквізиторка – Ганна Осадчук
Художниці-оформлювачки – Ірина Полянська, Марія Остап’юк, Наталія Ліснича
Завідувачка костюмерним цехом – Галина Гладун
Монтувальники сцени – Сергій Литвиненко, Олег Жеребецький, Андрій Кравчук
Керівниця проекту – Вікторія Швидко
Директорка-художня керівниця театру – Ольга Пужаковська

Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи.
Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання?
Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим.
Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні.
Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному?
Ця вистава – привід для нас, як для покоління, якому необхідно перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.

“Люди, яких ти не пізнаєш, для тебе не існують. Міста, в яких ти не був, для тебе не існують. Країна, яку ти не знаєш, виглядає не так, як ти хочеш”

У виставі використовуються документальні монологи шахтарів із Львівсько-Волинського та Донецького вугільних басейнів, роздуми на різні теми акторів та акторок театру Лесі, відео, зняті Яремою Малащуком, під керівництвом Вікі Торнтон та Андрієм Чадом, драматургічний фікшн, витяги з різноманітних інструкцій та словників, аудіозаписи з шахти,  щоденникові записи, матюки, жарти, підйоби, фрагменти підслуханих розмов уві сні, внутрішні переживання учасників та учасниць постановочної групи, озвучені на перекурі, цитати, купа цитат, гори цитат.


Виставка відбувалася з 10 листопада до 1 грудня 2018 року

Театр Лесі підготував мігруючу виставку про втрачене, забуте та невідоме – про шахтарську культуру.
Шахтарство – це щось більше ніж ремесло. Це окрема цивілізація. Тут, в підземних містах, говорять своєю “мовою”, яку часами важко збагнути. Тут існують свої міфи та традиції, вірування та забобони, свої права та правила.
Вулична виставка “Я не шахтар. Я не шахтарка” – це подія для тих, хто копає глибше. Для тих кому цікава шахтарська культура. Для тих, хто ставить собі питання і шукає на них відповіді. Для тих, хто не боїться їх озвучувати гучно.
“Хто такий шахтар?
Шахтар – чоловік? Шахтар – герой? Шахтар – чемпіон?
Шахтар – той, хто повзає в норах, гризе землю і копає собі яму на десятиліття вперед? Собі чи нам?
…Я хочу зрозуміти – хто такий шахтар”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *