Інтерв’ю з Оксаною Гриценко — авторкою п’єси перформативного читання «Несе вода Галю»
Квитки на найближчий показ можна знайти ТУТ
Ви ділились, що багато історій для своїх п’єс взяті з вашого власного досвіду журналістської роботи у зонах активних бойових дій. Який відсоток у “Несе вода Галю” заснований на реальних подіях?
Так, ця історія майже повністю створена на документальному матеріалі. Її основою стала розповідь реальної жінки, яку теж звати Галя. Я попросила в неї дозволу використати її ім’я, адже воно дуже архетипне для української культури, як у пісні «Несе Галя воду».
Коли я вперше поспілкувалася з нею, дізналася, що вона рятувала свого чоловіка під час руйнування Каховської ГЕС. А потім почула її мову, відчула її характер і зрозуміла, наскільки це яскрава та сильна особистість. Тоді мені ще більше захотілося написати про неї.
На той момент я перебувала на резиденції у Швеції. Мала непростий період, почувалася пригніченою. А Галя жила в Херсоні під постійними атаками дронів і при цьому залишалася життєрадісною. Після нашої розмови мені навіть стало трохи ніяково через власний настрій. Я ніби заразилася її внутрішньою силою та позитивом.
Чи були моменти з історії Галі, які не увійшли до кінцевого тексту п’єси?
Так. Їсторія, яка відбулася з Галею, знала певної переробки. Я десь скоротила, десь драматизувала. В більшості пʼєса дуже близька до першоджерела.
Більше того, я дуже сильно хотіла зберегти мову персонажа, тому що в неї така, як на мене, справді смачна мова. Я дуже уважно до цього ставилася, коли розшифровувала інтервʼю. Хотілось, щоб там було якомога більше голосу, власне, Галі.
Режисер перформативного читання за вашою пʼєсою Василь Колісник ділився, що його найбільше зачепив постійний вибір головної героїні. Між тим, щоб залишитись тут і допомагати іншим і тим, щоб поїхати до сина і допомогти нарешті собі. Наскільки цей конфлікт був важливим для вас?
Мене в цій історії захопило ще й те, що Галя медикиня швидкої допомоги. Водночас ця п’єса не лише про конкретну жінку. Вона про багатьох людей, які залишаються працювати в зонах активних бойових дій, зокрема в Херсоні. Це медики, рятувальники, комунальники. Люди, які щодня виконують свою роботу попри небезпеку.
Як журналістка я багато спілкувалася з ними, і мене вражає їхня здатність працювати на межі можливостей. Тому я свідомо хотіла показати цей щоденний героїзм. Вони залишаються, бо розуміють: якщо не вони, то хто?
Звісно, вони чудово усвідомлюють ризики. Вони постійно бачать наслідки обстрілів, працюють із пораненими. Але водночас відчувають відповідальність і розуміють, що саме тут вони потрібні.
Пам’ятаю розмову з керівником служби екстреної медичної допомоги в Херсоні. Він казав, що частина людей уже виїхала або змінила роботу, а частина – залишилась. І це найсильніші, найвитриваліші люди. Ті, хто іноді навіть не хоче йти у відпустку, бо відчуває потребу продовжувати працювати. Для мене це один із найважливіших аспектів цієї п’єси.
У пʼєсі також є персонаж Слава і під кінець історії виявляється, що він зрадник, який наводив російські дрони. Як вам, як авторці, було взагалі працювати з темою того що робити з такими людьми?
Слава – вигаданий персонаж. Спершу це був просто пацієнт, який мав відтіняти, підтримувати розмову Галі. Взагалі, в мене була спершу думка: «Може, це має бути моноп’єса?». Але після порад режисерки я вирішила, що там буде ще один персонаж.
На перших етапах він справді був просто таким відтіненням Галі, суто для підтримки розмови. А потім я зрозуміла, що я хочу піти далі. Хочу, щоб цей Слава не був просто другорядним персонажем, а щоб він мав свою історію. І я вирішила поставити таку реально складну дилему перед своєю героїнею Галею. Я сама довго думала: «а як би я вчинила на її місці? А що робити? Здати, чи не здати? Чи врятувати?». Тому що апріорі Галя його рятує, але тут виявляється, що він ворог. Чи людина, яка помилилася? Це викликає дуже багато питань в процесі, але мені важливо було сказати про це, тому що це реалії життя там, на лінії активних бойових дій. Такі люди існують. І такі дилеми виникають перед іншими. Здавати, не здавати. Як до них ставитися.
Я хотіла, щоб це була не просто історія щасливого порятунку, як історія реальної Галі, а щоб ця історія зачіпала і цю іншу тему морального вибору.
Чому ви використали саме фентезі для однієї зі сцен?
Коли підірвали Каховську ГЕС, для мене це був такий дуже шоковий момент, бо я сама родом з Херсонщини. Я туди приїжджала від наймолодшого віку дуже багато разів. Я бачила цю неймовірно гігантську споруду. Мені колись здавалось, що її неможливо знищити. А в один ця реальність руйнується і на її місці розростається щось інше. І купа життів руйнується разом з руйнуванням цієї дамби.
Оскільки я також працюю журналісткою, мене ще з 23-го року дуже сильно переймала тема, як живуть люди після руйнування дамби. Тоді я разом з колегою-фотографкою подалась на грант Documenting Ukraine з тим, щоб написати статтю про людей, які живуть там і про наслідки руйнування Каховської дамби. Я їздила на Херсонщину, зокрема в Нововоронцовку, там де люди потерпають від того, що вода відійшла. Там де зараз поряд вже постійно літають дрони, а при цьому люди живуть, після того, як вода відійшла від Каховської ГЕС. Люди почали знаходити артефакти там на місці, якісь давні козацькі речі. Говорила також з археологами на Хортиці, вони мені розповідали про шматки рогів давніх лосів, які вони знаходили на місці колишнього водосховища. Також розповідали, що раніше на цьому місці дійсно був ліс, який потім затопило. Я говорила з людьми, які згадували, як їхні батьки рубали той прадавній ліс для того, щоб затопити в 1950х. Це історія, яка була ще до того потому, що стався в наш час. Про те що як затопило ці села, доводилося рятувати людей на човнах. Всі ці історії у мене накопичилися в голові. Але статтю тоді я так і не написала, не вдалося її продати. Одне видання казало, що класна історія, але її недостатньо. Інше просто написало аналогічну історію силами власного кореспондента. Коротше, зі статтею у мене не вийшло, а матеріал у мене був. І коли з’явилася Галя, я зрозуміла, що хочу його використати.
11.06.2026
Читання відбувається в рамках Аудіосцени Театру Лесі