Режисер: Андрій Кравчук
Читають: Микола Береза, Влад Білоненко, Назар Бонящук, Наталя Мазур, Ісабель Меркулова, Михайло Понзель, Василь Сидорко, Тетяна Шелельо
Родина у Львові намагається зберегти затишок і залишки нормальності в обіймах посеред коридору, бо завтра — нові ракети, або ще гірше — евакуаційний автобус за кордон.
Підлітки вчаться будувати блокпости, робити коктейлі Молотова та запобігати панічним атакам, вражати танки, любити і втрачати у фронтових передмістях столиці.
Вчорашні цивільні охороняють блокпости Києва і своє право бути геєм у цій країні.
Двоє сестер в харківському метро, над яким ширяє російський літак. Одна з них завжди пам’ятає про зубну щітку, снікерс в кишені, носить зимове пальто, яке прикриває дупу і вміє пристосовуватись. Інша — вже ніколи не вийде з харківського метро.
Відповідаючи на виклики часу та обставини, ми раді презентувати новий жанр: реактивні бліц-вистави. Вони інспіровані нашою співпрацею з ParadeFest та проектом «Антологія24».
Швидко створені короткі вистави на основі текстів українських драматургів — це наша реакція на турбулетні часи і спосіб прийняти та опанувати їх.
Дві короткі, але від цього не менш зворушливі, смішні та драматичні вистави, розділені антрактом (читай: можливістю пригоститись напоями в Єбусі) — такий план на вечір від театру Лесі
«МОЯ МАМА ЧАЙНИК»
Драматургиня — Людмила Тимошенко
Режисерка та виконавиця — Тетяна Фролова
Стається диво — і ось ти живеш у місті мрії. Воно зручне, красиве і близько до найрідніших. Але росіяни перетворюють його на пекло, а тебе — на заручницю.
Рятують тебе старі звички, кнопковий телефон і… чергове диво.
«ПОВІТРЯНА ТРИВОГА»
Драматург — Ден Гуменний
Режисер — Владислав Білоненко
Театральна трупа збирається на репетиції. Вона має поставити комедію Арістофана «Лісістрата» про жінок Еллади, які вирішили примусити своїх чоловіків скласти зброю і цим зупинити десятилітню війну між Спартою та Афінами.
Актори і актриси приміряють до себе і реалій своєї країни, в якій також десятий рік триває війна, роль Арістофанової героїні.
В обставинах сучасної України Лісістрата потрапляє в ситуації, де обирає інші способи боротьби, ніж героїня Арістофана, оскільки припинити цю війну, склавши зброю, неможливо.
Сцена є тут простором уяви, де реальність розчиняється у фікції, а ситуації з життя важко відрізнити від снів.
В часі, коли пил війни вкриває все навколо, дійсність стає химернішою за сновидіння і спонукає нас брати на себе нові суспільні ролі та обов’язки: відбудовувати, ризикувати, відстоювати та наполегливо вірити в те, що все не даремно і завтра настане.
Завтра в той самий час
Завтра в той самий час
Завтра в той самий час
Завтра в той самий час
Завтра в той самий час
Завтра в той самий час
Завтра в той самий час
Завтра в той самий час
Завтра в той самий час
Фото: Марія Шавель
Відгуки про виставу:
Ролі виконують: Микола Береза, Альона Коваленко, Ростислав Колачник, Андрій Кравчук, Анастасія Лісовська, Наталія Мазур, Володимир Помірко, Євгеній Петров, Артур Темченко, Оксана Цимбаліст
Текст — Люба Ільницька, Микола Береза, Ростислав Колачник, Андрій
Кравчук, Анастасія Лісовська, Наталія Мазур, Оксана Цимбаліст Музичне оформлення — Володимир Помірко, Артур Темченко Художниця з костюмів — Діана Янчук Хореографія — Юлія Віль Художник зі світла — Артур Темченко Звукорежисери — Володимир Помірко, Любомир Іщук Завідувач художньо-постановочної частини — Юрій Захарко Реквізиторка — Марта Божик Художниця-оформлювачка — Марта Божик Художник-конструктор — Сергій Столярук Закрійниця — Ірина Мусіхіна Костюмери — Галина Гладун, Діана Янчук Монтувальники — Олег Жеребецький, Сергій Литвиненко, Юрій Захарко, Юрій Петришин PR — Анна Гетманова, Ростислав Кузик Дизайн — Марія Микитенко
Мистецька майстерня «Драбина» та Перша сцена сучасної драматургії «Драма.UA» — за підтримки Театру Лесі Українки.
З 17 по 19 грудня 2021 року в Театрі Лесі відбувався міні-фестиваль сучасної драматургії «Текст. Драма. Профітролі» за підсумками конкурсу п’єс «Драма.UA».
З часу свого заснування конкурс п’єс «Драма.UA» спрямований на популяризацію сучасної української драматургії, пошук та підтримку молодих авторів-драматургів, просування актуальної української драматургії на театральні сцени та до спеціалізованих видань.
Основна мета конкурсу — відкривати широкому загалу імена талановитих українських драматургів та інтегрувати їх в актуальний театральний контекст.
В рамках фестивалю у 2021 році показували 3 п’єси й 3 сценічні чинання від 3 режисерів/-ок. Також відбулась онлайн-дискусія «Хто головний в українському театрі» та презентація «Театру Драматургів».
17 грудня, 19:00: Пеніта ля трагедія (18+) – сценічне читання тексту Тетяни Куценко у режисурі Анастасії Торос
Локація – велика сцена
Про п’єсу:
Чому жінки вбивають? В п’єсі Тетяни Киценко на це питання відповідають не американські телевізійники, а реальні українські жінки з-за грат, засуджені довічно.
Їхні відповіді вас здивують, і, може, навіть розчулять. Але засудженим довічно жінкам байдуже до наших з вами почуттів. Їх хвилює рододендрон з кабінету замдиректора і ще кілька справді важливих речей.
Цікаво, чи показують в українських тюрмах серіали з американських стрімінгових сервісів?
До речі, і п’єса, і серіал вийшли в 2019 році. А жінки не вийшли. І не вийдуть.
Драматургиня – Тетяна Киценко
Режисерка – Анастасія Торос
Читають: Микола Береза, Зоряна Дибовська, Василь Колісник, Софія Лешишак, Ісабель Меркулова, Олександр Міщук, Михайло Понзель, Оксана Цимбаліст
18 грудня, 16:00: Онлайн-дискусія «Хто головний в українському театрі».
Учасники/-ці: Артем Вусик, Максим Курочкін, Ольга Пужаковська, Ксенія Ромашенко
Модераторка: Вероніка Склярова
Про дискусію:
Українські театральні середовища в різних містах – неспокійні. Так і повинно бути. Однак, дуже часто середовища здригаються не від вибухів експериментів, а від скандалів пов’язаних з харасментом, незаконними призначеннями, корупцією, непрозорим фінансуванням та іншими зашкварами.
Риба гниє з голови, кажуть в народі. А в кулуарах перешіптуються, що більшість очільників державних театрів України – практикують все вищеперераховане, крім експериментів.
Хто повинен очолити театр, аби він перестав обслуговувати амбіції однієї людини? Як працювати з глядачами, аби не впадати в кон’юнктуру? Яким чи якою має бути директор_ка театру здорової людини? Відповіді на ці питання шукали разом з очільницями державних театрів та лідерами незалежних театрів.
18 грудня, 19:00: В полоні (18+) – сценічне читання п’єси Ігоря Білиця у режисурі Влада Білоненка.
Локація – мала сцена
Про п’єсу:
Колись. Тоді. Тепер. Це – три різних світи, де діють герої п’єси Ігоря Білиця. Колись і Тоді – примарні спогади з минулого. Тепер – не дає жодних гарантій реальності.
Ідея дуже проста: Хлопцеві тоді кололось і колеться тепер. Чи розколеться він? Чи розколять його?
Знаєте це відчуття, коли перед сном згадуєш про ситуацію, яка відбулась багато років тому, а страх переслідує досі?
Це теж своєрідний полон.
Драматург – Ігор Білиць
Режисер – Влад Білоненко
Читають: Назар Бонящук, Ростилав Колачник, Андрій Кравчук, Сергій Литвиненко, Таїсія Малахова, Олександр Міщук, Дмитро Наумець, Василь Сидорко.
19 грудня, 18:00: Презентація Театру Драматургів у Львові. Тут ви з перших уст дізнаєтеся про важливу реформативну ініціативу та про театр, в центрі якого буде текст.
Локація – велика сцена
Учасники/-ці: Андрій Бондаренко, Ірина Гарець, Максим Курочкін (онлайн), Людмила Тимошенко
Поява нового театру в Україні – сама по собі, подія непересічна. Відкриття Театру Драматургів – незалежного театру з фокусом на текст зі стаціонарним майданчиком в центрі Києва – подія десятиліття, без перебільшення.
Як народжується цей театр, на яких засадах він буде існувати та яких прем’єр чекати найближчим часом дізнаємось від чотирьох із двадцяти співзасновників-драматургів нового Театру.
19 грудня, 19:00: П’ять пісень Полісся (16+) – сценічне читання п’єси Людмили Тимошенко у режисурі Iрини Гарець.
Локація – велика сцена
Про Полісся неможливо розказати одну історію. Тому ми пропонуємо вам цілих п’ять. Людмила Тимошенко дуже тонко, місцями моторошно і цинічно, пише картину Полісся в п’яти сюжетах. Щоразу вам щемітиме в грудях, щоразу ви потай (або й вголос) посміхатиметесь, щоразу щось рідне зринатиме в пам’яті і щоразу хотітиметься почути продовження. Це – альманах проявів людської природи, глибокоегоїстичної, як поліські болота, і темної, як грудневий вечір на віддаленому хуторі.
Драматургиня – Людмила Тимошенко
Режисерка – Ірина Гарець
Читають: Назар Бонящук, Анна Єпатко, Василь Колісник, Анастасія Лісовська, Анастасія Перець, Михайло Понзель, Тетяна Фролова
Аудіосцена Театру Лесі — це нагода слухати українську драматургію у виконанні акторів та акторок театру Лесі Українки на зручних для вас платформах.
Наразі у вільному доступі є п’ять аудіоп’єс:
«Повітряна тривога» — створена за текстом драматурга та перформера Дена Гуменного і за режисурою Влада Білоненка. Її можна послухати у виконанні Андрія Кравчука та Андрія Росчіса:
«Як моя мама зіграла в російську рулетку» — аудіоп’єса драматургині та докторки політичних наук Людмили Тимошенко у режисурі та виконанні Тетяни Фролової:
«Аудіосцена театру Лесі — це доступність сучасного театру в будь-який час, адже вона дає нагоду слухати п’єси у акторському виконанні будь-коли — дорогою на роботу, вдома чи на березі моря. Вистава починається тоді, коли захочуть глядачі — варто лише натиснути кнопку “play”.
Аудіосцена — це один з інструментів взаємодії театру і глядачів. А також нагода не втрачати зв’язок між театром та аудиторією — і не тільки місцевою, зі Львова, а й з усієї України та навіть інших країн», — каже Василь Колісник, актор театру Лесі та продюсер Аудіосцени театру Лесі.
Спочатку ти прагнеш хоч якоїсь стабілізації, а потім понад усе бажаєш змін. Потім знову стабілізації, потім змін. Стабілізація-зміни. Так і живемо. Якщо обідній стіл захитається, підкладемо якусь книжку, наприклад, «Занепад Європи» Освальда Шпенґлера. Будемо спостерігати за котами і дітьми, вигадувати милі прізвиська одне для одного, плекати байдужість та конформізм і повторювати, що життя прекрасне. Життя попри все таки прекрасне. Так, — якщо жити його, а не бути свідком.
Перекладачка — Лариса Андрієвська Режисерка — Світлана Ілюк Художник з освітлення — Артур Темченко Звукорежисер — Володимир Помірко Монтувальник — Сергій Литвиненко Сценографія — Вікторія Романчук Відео — Владислав Білоненко
Читають:
Марія Городечна Ростислав Колачник Роман Кривдик Володимир Мельніков Оксана Цимбаліст
За підтримки Польського Інституту в Києві та Видавництва Анетти Антоненко.
Вікове обмеження: 18+
Місце: дворик театру
Тривалість: 2 години без антракту
Замість вчепити квітку на груди, вона кидає її йому прямо в обличчя і тікає. Що він робить? Йде шукати цвіт папороті, аби владнати стосунки з норовливою дівчиною. Хто трапляється йому на шляху? Група безпритульних акторів, які вмовляють його подивитись їхню виставу. Вистава, звичайно, ж про любов. Що ж іще дивитись в час літнього сонцестояння! Мабуть вистава була не така вже й цікава, бо він заснув прямо посеред дійства. Квітку тим часом здобуває вона.
І він уже не наречений, а сам Купало. Вона — Марена. Вона вже не тікає. Цього разу вона — вмирає. Ніхто нікого не рятуватиме. Всі знають, що «завтра» і так настане. Варто лише прокинутись. Що об’єднує сновид і закоханих? Вони найбільш беззахисні.
Світлини: Тетяна Джафарова
Режисер —Дмитро Захоженко
Сценограф —Олексій Хорошко
Драматургиня —Оксана Данчук
Музика —Володимир Помірко, Оксана Цимбаліст та гурт «YAGODY» Художники зі світла — Вікторія Романчук, Артур Темченко Звукорежисери — Володимир Помірко, Остап Шупер Художниця з костюмів, керівниця художньо-постановочної частини — Марія Антоняк Художниці-оформлювачки — Наталія Ліснича, Ірина Полянська, Вікторія Романчук Монтувальники — Владислав Білоненко, Олег Жеребецький, Сергій Литвиненко Крій і пошиття костюмів — Тетяна Калініченко Костюмерки — Галина Гладун, Діана Янчук Реквізиторка — Марта Божик Помічниця режисера — Світлана Ілюк Дизайн — Олена Коновал Головна адміністраторка — Ірина Чаниж PR — Ольга Смульська, Вікторія Солов’юк
* — у виставі використовуються уривки п’єси «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра (в перекладі Юрія Лісняка), поеми «Метаморфози» Овідія (в перекладі Андрія Содомори), 38-й сонет Вільяма Шекспіра (в перекладі Наталії Бутук)
У виставі використовуються пісні гурту YAGODY та пісня гурту Kings and Beggars — A L’entrada del Temps Clar
Читають: Я — Зоряна Дибовська Мама — Анастасія Лісовська Ба — Катерина Кудлач Мій чоловік, Митник-поляк, Заробітчанин, Лікарка, Мужик на ринку, Він — той, кого не можна називати — Дмитро Наумець
Великий дім в Донецьку, заради якого вся родина, включно з 8-річною Нею, гарувала на ринку. Зразково-показова квартира бабусі, де нічого не можна було торкатись. Навіть штор — їх слід було поправляти кожного разу, як вийдеш на балкон. Для цього навіть була спеціальна золотава паличка з гачком. Орендована дача під Києвом, покрита цвіллю та пропахла сирістю. Кавалєрка на Троєщині, де часто відключають гарячу воду, тому бабусю доводиться купати в холодній. Місця пам’яті. Територія болю, огиди і принижень. Вона хоче це забути, але забуває лише слово «квасоля». Вона хоче відпочити. Їде в Затоку, Скадовськ, Іспанію, Данію, Польщу, Німеччину, Австрію, Італію, і навіть в Колумбію. Але ніде не може відпочити. Востаннє це вдалося в Криму, у 2013-му.
онлайн читання п’єси Катерини Пенькової
Режисерка – Світлана Ілюк
Читають:
Я – Зоряна Дибовська
Мама – Анастасія Лісовська
Ба – Катерина Кудлач
Мій чоловік, Митник-поляк, Заробітчанин, Лікарка, Мужик на ринку, Він – той, кого не можна називати – Дмитро Наумець
Великий дім в Донецьку, заради якого вся родина, включно з 8-річною Нею, гарувала на ринку.
Зразково-показова квартира бабусі, де нічого не можна було торкатись. Навіть штор – їх слід було поправляти кожного разу, як вийдеш на балкон і для цього була спеціальна золотого кольору паличка з гачком.
Орендована дача під Києвом, покрита цвіллю та пропахла сирістю.
Кавалєрка на Троєщині, де часто відключають гарячу воду і бабусю доводиться купати в холодній.
Місця пам’яті. Територія болю, огиди і принижень. Вона хоче це забути, але забуває лише слово “квасоля”. Вона хоче відпочити. Їде в Затоку, Скадовськ, Іспанію, Данію, Польщу, Німеччину, Австрію, Італію, і навіть в Колумбію.Але ніде не може відпочити. Востаннє це вдалося в Криму, у 2013-му.
Що таке Європа? Гострі шпилі готичних соборів? Гарно освітлені набережні річок? Затишні кав’ярні в пастельних тонах з смачними тістечками? Безтурботні і яскраві прайди? Комфортний громадський транспорт? Так.
А ще. Депресивне містечко. Люди там втрачають роботу і одне одного. Єдиний зв’язок з цивілізованим світом – залізниця. Станція, яка її обслуговує – занедбана і стара. Потяги зазвичай минають її на великій швидкості, залишаючи за собою тривожне гудіння у вухах і клубки диму. Про прийняття іншого і милосердя, тут не чули, бо вони не входять в меню єдиного місцевого бару чи в програму передач локального телеканалу.
Якщо не втечеш – ти помреш. Це ясно, як білий день. Куди тікати, якщо ти в Європі?
Перекладачка – Олеся Камишникова Режисер – Дмитро Захоженко
