місце – Галерея сценографії
вистава для 10 глядачів та глядачок

Уявіть Львів минулого, сьогодення і майбутнього на піщаній поверхні: як пропливає історія міста та його мешканців між берегами Полтви? Що історія невидимої ріки може розповісти про нас з вами; які міфи/історії ми пов’язуємо з нею та з тим, що приховано від очей? І, врешті-решт, куди виведуть нас її підземні водні потоки?
Уявні маршрути Львовом – це інтимний перформанс, який через гру у піску досліджує перетини львівських історій та урбаністичних асоціацій. Річковий пісок Полтви та óбрази на ньому стануть відправними точками у фантазійній подорожі учасників та учасниць, які зануряться в уявний світ Львова через водну стихію, точніше її відсутність.
Апелюючи до середньовічного жанру ітінерарій (докладних паломницьких текстів та ілюстрацій) і містеріального театру, “Уявні маршрути Львовом”, підважують їх, концентруючись на сучасних темах міської екології, історії місцевих громад та дис/утопічного майбутнього. Крім того, на відміну від минулих епох, провідницями у цьому піщаному ритуалі стануть дві знатниці, які розкриють не тільки секрети міста і його підземної води, але й уяву та пам’ять присутніх на дійстві, які пливтимуть за напрямком ріки Полтви та її приток.

Авторка ідеї та драматургиня – Вікторія Миронюк
Текст- Вікторія Миронюк і перформерки
Перформерки – Зоряна Дибовська і Катерина Кудлач; Анна Єпатко і Софія Лешишак; Анастасія Лісовська і Ісабель Меркулова;
Сценографія – Вікторія Миронюк
Звукове дослідження – Остап Мануляк
Постановка голосу – Микола Тетюк
Звукорежисер – Володимир Помірко
Анімація – Олексій Хорошко
Стилістика костюмів – Вікторія Миронюк та Ірина Полянська
Художниця з костюмів – Ірина Полянська

Вікторія Миронюк — міждисциплінарна мисткиня, перформерка та працівниця театру. Закінчила магістерські програми “Теорія культури” в Національному університеті “Києво-Могилянська Академія” у Києві та “Сучасні сценічні практики та візуальна культура” в Мадриді, а також програму післядипломної освіти “Вищі студії перформансу та сценографії” у Брюсселі. Вікторія працює над проектами на перетині перформативних, учасницьких та візуальних мистецьких практик, які досліджують питання ритуальних структур, їхні межі та потенціали. Презентувала свої роботи на фестивалях Zurcher Teatr Spektakel, Festival Belluard Bollwerk International, La Cosa en Casa, Festival Les Nuits Blanches, ParadeFest, Фестиваль молодих українських художників, та інших подіях.

У тексті перформансу використано: вірш Дебори Фоґель у перекладі Юрка Прохаська, уривки діалогів із п’єси “Сватання на Гончарівці” Григорія Квітки-Основ’яненка, уривок опери Ріхарда Ваґнера “Лоенгрін”.

Перформанс створено за підтримки Центру міської історії

Прем’єра – 20 грудня 2019

місце – Галерея сценографії
вистава для 10 глядачів та глядачок

Уявіть Львів минулого, сьогодення і майбутнього на піщаній поверхні: як пропливає історія міста та його мешканців між берегами Полтви? Що історія невидимої ріки може розповісти про нас з вами; які міфи/історії ми пов’язуємо з нею та з тим, що приховано від очей? І, врешті-решт, куди виведуть нас її підземні водні потоки?
Уявні маршрути Львовом – це інтимний перформанс, який через гру у піску досліджує перетини львівських історій та урбаністичних асоціацій. Річковий пісок Полтви та óбрази на ньому стануть відправними точками у фантазійній подорожі учасників та учасниць, які зануряться в уявний світ Львова через водну стихію, точніше її відсутність.
Апелюючи до середньовічного жанру ітінерарій (докладних паломницьких текстів та ілюстрацій) і містеріального театру, “Уявні маршрути Львовом”, підважують їх, концентруючись на сучасних темах міської екології, історії місцевих громад та дис/утопічного майбутнього. Крім того, на відміну від минулих епох, провідницями у цьому піщаному ритуалі стануть дві знатниці, які розкриють не тільки секрети міста і його підземної води, але й уяву та пам’ять присутніх на дійстві, які пливтимуть за напрямком ріки Полтви та її приток.

Авторка ідеї та драматургиня – Вікторія Миронюк
Текст – Вікторія Миронюк і перформерки
Перформерки – Зоряна Дибовська і Катерина Кудлач; Анна Єпатко і Софія Лешишак; Анастасія Лісовська і Ісабель Меркулова;
Сценографія – Вікторія Миронюк
Звукове дослідження – Остап Мануляк
Постановка голосу – Микола Тетюк
Звукорежисер – Володимир Помірко
Анімація – Олексій Хорошко
Стилістика костюмів – Вікторія Миронюк та Ірина Полянська
Художниця з костюмів – Ірина Полянська

Над розробкою звуку і голосу працювали Остап Мануляк та Микола Тетюк

Вікторія Миронюк — міждисциплінарна мисткиня, перформерка та працівниця театру. Закінчила магістерські програми “Теорія культури” в Національному університеті “Києво-Могилянська Академія” у Києві та “Сучасні сценічні практики та візуальна культура” в Мадриді, а також програму післядипломної освіти “Вищі студії перформансу та сценографії” у Брюсселі. Вікторія працює над проектами на перетині перформативних, учасницьких та візуальних мистецьких практик, які досліджують питання ритуальних структур, їхні межі та потенціали. Презентувала свої роботи на фестивалях Zurcher Teatr Spektakel, Festival Belluard Bollwerk International, La Cosa en Casa, Festival Les Nuits Blanches, ParadeFest, Фестиваль молодих українських художників, та інших подіях.

У тексті перформансу використано: вірш Дебори Фоґель у перекладі Юрка Прохаська, уривки діалогів із п’єси “Сватання на Гончарівці” Григорія Квітки-Основ’яненка, уривок опери Ріхарда Ваґнера “Лоенгрін”.

Перформанс створено за підтримки Центру міської історії

Прем’єра – 20 грудня 2019

місце – Галерея сценографії
вистава для 10 глядачів та глядачок

Уявіть Львів минулого, сьогодення і майбутнього на піщаній поверхні: як пропливає історія міста та його мешканців між берегами Полтви? Що історія невидимої ріки може розповісти про нас з вами; які міфи/історії ми пов’язуємо з нею та з тим, що приховано від очей? І, врешті-решт, куди виведуть нас її підземні водні потоки?
Уявні маршрути Львовом – це інтимний перформанс, який через гру у піску досліджує перетини львівських історій та урбаністичних асоціацій. Річковий пісок Полтви та óбрази на ньому стануть відправними точками у фантазійній подорожі учасників та учасниць, які зануряться в уявний світ Львова через водну стихію, точніше її відсутність.
Апелюючи до середньовічного жанру ітінерарій (докладних паломницьких текстів та ілюстрацій) і містеріального театру, “Уявні маршрути Львовом”, підважують їх, концентруючись на сучасних темах міської екології, історії місцевих громад та дис/утопічного майбутнього. Крім того, на відміну від минулих епох, провідницями у цьому піщаному ритуалі стануть дві знатниці, які розкриють не тільки секрети міста і його підземної води, але й уяву та пам’ять присутніх на дійстві, які пливтимуть за напрямком ріки Полтви та її приток.

Авторка ідеї та драматургиня – Вікторія Миронюк
Текст- Вікторія Миронюк і перформерки
Перформерки – Зоряна Дибовська і Катерина Кудлач; Анна Єпатко і Софія Лешишак; Анастасія Лісовська і Ісабель Меркулова;
Сценографія – Вікторія Миронюк
Звукове дослідження – Остап Мануляк
Постановка голосу – Микола Тетюк
Звукорежисер – Володимир Помірко
Анімація – Олексій Хорошко
Стилістика костюмів – Вікторія Миронюк та Ірина Полянська
Художниця з костюмів – Ірина Полянська

Над розробкою звуку і голосу працювали Остап Мануляк та Микола Тетюк

Вікторія Миронюк — міждисциплінарна мисткиня, перформерка та працівниця театру. Закінчила магістерські програми “Теорія культури” в Національному університеті “Києво-Могилянська Академія” у Києві та “Сучасні сценічні практики та візуальна культура” в Мадриді, а також програму післядипломної освіти “Вищі студії перформансу та сценографії” у Брюсселі. Вікторія працює над проектами на перетині перформативних, учасницьких та візуальних мистецьких практик, які досліджують питання ритуальних структур, їхні межі та потенціали. Презентувала свої роботи на фестивалях Zurcher Teatr Spektakel, Festival Belluard Bollwerk International, La Cosa en Casa, Festival Les Nuits Blanches, ParadeFest, Фестиваль молодих українських художників, та інших подіях.

У тексті перформансу використано: вірш Дебори Фоґель у перекладі Юрка Прохаська, уривки діалогів із п’єси “Сватання на Гончарівці” Григорія Квітки-Основ’яненка, уривок опери Ріхарда Ваґнера “Лоенгрін”.

Перформанс створено за підтримки Центру міської історії

Прем’єра – 20 грудня 2019

місце – Галерея сценографії
вистава для 10 глядачів та глядачок

Уявіть Львів минулого, сьогодення і майбутнього на піщаній поверхні: як пропливає історія міста та його мешканців між берегами Полтви? Що історія невидимої ріки може розповісти про нас з вами; які міфи/історії ми пов’язуємо з нею та з тим, що приховано від очей? І, врешті-решт, куди виведуть нас її підземні водні потоки?
Уявні маршрути Львовом – це інтимний перформанс, який через гру у піску досліджує перетини львівських історій та урбаністичних асоціацій. Річковий пісок Полтви та óбрази на ньому стануть відправними точками у фантазійній подорожі учасників та учасниць, які зануряться в уявний світ Львова через водну стихію, точніше її відсутність.
Апелюючи до середньовічного жанру ітінерарій (докладних паломницьких текстів та ілюстрацій) і містеріального театру, “Уявні маршрути Львовом”, підважують їх, концентруючись на сучасних темах міської екології, історії місцевих громад та дис/утопічного майбутнього. Крім того, на відміну від минулих епох, провідницями у цьому піщаному ритуалі стануть дві знатниці, які розкриють не тільки секрети міста і його підземної води, але й уяву та пам’ять присутніх на дійстві, які пливтимуть за напрямком ріки Полтви та її приток.

Авторка ідеї та драматургиня – Вікторія Миронюк
Текст- Вікторія Миронюк і перформерки
Перформерки – Зоряна Дибовська і Катерина Кудлач; Анна Єпатко і Софія Лешишак; Анастасія Лісовська і Ісабель Меркулова;
Сценографія – Вікторія Миронюк
Звукове дослідження – Остап Мануляк
Постановка голосу – Микола Тетюк
Звукорежисер – Володимир Помірко
Анімація – Олексій Хорошко
Стилістика костюмів – Вікторія Миронюк та Ірина Полянська
Художниця з костюмів – Ірина Полянська

Над розробкою звуку і голосу працювали Остап Мануляк та Микола Тетюк

Вікторія Миронюк — міждисциплінарна мисткиня, перформерка та працівниця театру. Закінчила магістерські програми “Теорія культури” в Національному університеті “Києво-Могилянська Академія” у Києві та “Сучасні сценічні практики та візуальна культура” в Мадриді, а також програму післядипломної освіти “Вищі студії перформансу та сценографії” у Брюсселі. Вікторія працює над проектами на перетині перформативних, учасницьких та візуальних мистецьких практик, які досліджують питання ритуальних структур, їхні межі та потенціали. Презентувала свої роботи на фестивалях Zurcher Teatr Spektakel, Festival Belluard Bollwerk International, La Cosa en Casa, Festival Les Nuits Blanches, ParadeFest, Фестиваль молодих українських художників, та інших подіях.

У тексті перформансу використано: вірш Дебори Фоґель у перекладі Юрка Прохаська, уривки діалогів із п’єси “Сватання на Гончарівці” Григорія Квітки-Основ’яненка, уривок опери Ріхарда Ваґнера “Лоенгрін”.

Перформанс створено за підтримки Центру міської історії

Прем’єра – 20 грудня 2019

за п’єсою “Мать Горького” Лєни Лягушонкової
тривалість – 60 хвилин без антракту
місце – велика сцена
для глядачів, яким виповнилося 18 років!

Драматургиня – Лєна Лягушонкова
Режисер – Ігор Білиць
Сценограф – Володимир Стецькович
Художник з освітлення – Вікторія Гуч-Романчук, Артур Темченко
Художниця з костюмів – Ірина Полянська
Музичне оформлення – Остап Шупер, Володимир Помірко, Оксана Цимбаліст, Андрій Кравчук
Звукорежисери – Володимир Помірко, Остап Шупер

Діють:
V – Зоряна Дибовська, Софія Лешишак
W – Анастасія Лісовська, Оксана Цимбаліст
Грек – Андрій Кравчук, Роман Кривдик
Олег – Андрій Кравчук, Василь Сидорко
Діанка – Анна Єпатко, Катерина Кудлач
Мама V і W – Тетяна Фролова
Мама Діанки, жінки – Анастасія Лісовська, Ісабель Меркулова
Женька – Віталій Гордієнко, Михайло Понзель
Мужик, батько Діанки – Сергій Литвиненко, Василь Сидорко
Учасники та учасниці ВІА: Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Роман Кривдик, Катерина Кудлач, Софія Лешишак, Оксана Цимбаліст

Дядько, який їздить на заробітки в Москву. Двоюрідний брат, який копає бурштин. Тітка, яка безкінечно надсилає передачки в тюрму синові-рецидивісту. Бабця, яка виховує дітей своєї непутящої дочки.
Вуйко, який відводить каналізаційні відходи прямо в річку. Сестра, яка двадцять років живе в Чехії і передає звідти прострочені продукти. Її чоловік, який вважає, що вона там торгує тілом.
Ні, ми не забираємо хліб в сценаристів шоу «Говорить Україна». Ми хочемо поговорити в театрі про долі наших родичів, близьких чи просто знайомих, яким трохи менше пощастило в житті. Бо в них була погана перша вчителька?
Бо вони не отримали вищу освіту? Бо батько був слабким? Бо мама не казала, що вони найкращі? Бо ходили тусуватись за гаражі замість бібліотеки? Бо вони є в кожного. Бо вони – це спосіб не втрачати зв’язок з реальністю.
Так, за них інколи соромно. Але цей сором відчуваємо ми. Значить, він про нас.

Лєна Лягушонкова закінчила істфак ЛНУ ім. Шевченка у м. Луганськ та працювала вісім років у казино. Перше публічне читання п’єси Лєни Лягушонкової відбулося на фестивалі Тиждень актуальної п’єси у 2018 році. Тричі намагалася написати текст про Голокост і тричі відкидала цю ідею. Любить історію Давнього Риму, але пише про “тут і зараз”. Страждає через власну недосконалість та любить котиків, бо вони – досконалі. Мріє створити текст вистави за коміксом. Впала в канал у Венеції.

Прем’єра – 1 грудня 2019 року

за п’єсою “Мать Горького” Лєни Лягушонкової
місце – велика сцена
для глядачів, яким виповнилося 18 років!

Драматургиня – Лєна Лягушонкова
Режисер – Ігор Білиць
Сценограф – Володимир Стецькович
Художник з освітлення – Артур Темченко
Художниця з костюмів – Ірина Полянська
Музичне оформлення – Остап Шупер, Володимир Помірко, Оксана Цимбаліст, Андрій Кравчук

Діють:
V – Зоряна Дибовська, Софія Лешишак
W – Анастасія Лісовська, Оксана Цимбаліст
Грек, Олег – Андрій Кравчук, Роман Кривдик
Діанка – Анна Єпатко, Катерина Кудлач
Мама V і W – Тетяна Фролова
Мама Діанки, жінки – Анастасія Лісовська, Ісабель Меркулова
Женька – Віталій Гордієнко, Михайло Понзель
Мужик, батько Діанки – Сергій Литвиненко, Василь Сидорко
Учасники та учасниці ВІА: Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Роман Кривдик, Катерина Кудлач, Софія Лешишак, Оксана Цимбаліст

Дядько, який їздить на заробітки в Москву. Двоюрідний брат, який копає бурштин. Тітка, яка безкінечно надсилає передачки в тюрму синові-рецидивісту. Бабця, яка виховує дітей своєї непутящої дочки.
Вуйко, який відводить каналізаційні відходи прямо в річку. Сестра, яка двадцять років живе в Чехії і передає звідти прострочені продукти. Її чоловік, який вважає, що вона там торгує тілом.
Ні, ми не забираємо хліб в сценаристів шоу «Говорить Україна». Ми хочемо поговорити в театрі про долі наших родичів, близьких чи просто знайомих, яким трохи менше пощастило в житті. Бо в них була погана перша вчителька?
Бо вони не отримали вищу освіту? Бо батько був слабким? Бо мама не казала, що вони найкращі? Бо ходили тусуватись за гаражі замість бібліотеки? Бо вони є в кожного. Бо вони – це спосіб не втрачати зв’язок з реальністю.
Так, за них інколи соромно. Але цей сором відчуваємо ми. Значить, він про нас.

Прем’єра – 1 грудня 2019 року

Перформативне читання “Дами чекають” Сибілле Берг
Місце – бутафорський цех
Тривалість – 1 год 30 хв

Драматургиня – Сібілле Берґ
Перекладачка – Наталка Сняданко
Режисер – Дмитро Захоженко
Сценограф, художник з костюмів – Олексій Хорошко
Медіа-художниця – Діана Ходячих
Художники з освітлення – Вікторія Романчук, Артур Темченко
Звукорежисери – Володимир Помірко, Остап Шупер
Медіа-забезпечення – Владислав Білоненко
Керівниця художньо-постановочної частини – Марія Антоняк
Реквізиторка – Марта Божик
Монтувальники – Владислав Білоненко, Олег Жеребецький, Сергій Литвиненко
Костюмери – Галина Гладун, Діана Янчук
Помічниця режисера – Світлана Ілюк
PR – Вікторія Солов’юк
Головна адміністраторка – Ірина Чаниж
Дизайн – Вікторія Солов’юк

Діють:
Пані Мерц-Дульшманн, пані Луманн, пані Тьосс, пані Ґрау – Оксана Цимбаліст
Чоловік – Михайло Понзель

Історії про мрії і тривоги від чотирьох випадкових жінок, котрі на мить вивільнились з лещат щоденної рутини.  Історії про чоловіків, які зазвичай розповідають в день 8-го березня. 
Історії про своє тіло, які інколи розповідають, сидячи в салоні краси. Історії кар’єрного росту і карколомних падінь, які показують зворотній бік життя кожної з них –  сексуальної красуні, милої домогосподарки, завзятої професіоналки та люблячої матері. 
Історії про те, як, насправді, складно чоловікам і жінкам жити поруч щасливо і поважати одне одного. 
Так, в цій п’єсі є чоловік і він помирає в кінці. Так, це – спойлер, але це очевидно від початку, без огляду на вашу стать. 

Переклад та читання п’єси відбувалося в рамках проекту FIT театру Лесі та за підтримки Гете-Інституту в Україні.

місце – велика сцена
тривалість – 3 години 30 хвилин з антрактом
для глядачів, яким виповнилось 16 років

Драматургині – Олена Апчел, Оксана Данчук
Режисерка – Олена Апчел
Сценографи – Олена Апчел, Олексій Хорошко
Композиторка – Олександра Малацковська
Авторка пісень – Олена Апчел
Саунд-дизайнер – Назар Павлик
Художник зі світла – Артур Темченко
Медіа-художники – Діана Ходячих, Олексій Хорошко
Діють: Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Роман Кривдик, Катерина Кудлач, Сергій Литвиненко, Анастасія Лісовська, Світлана Мельник, Галина-Марія Павлик, Михайло Понзель, Василь Сидорко, Оксана Цимбаліст
Асистентка режисерки – Світлана Ілюк
Звукорежисер – Остап Шупер
Художники з костюмів – Олена Апчел, Тетяна Калініченко, Олексій Хорошко, Діана Янчук
Керівниця художньо-постановочної частини – Тетяна Попович
Реквізиторка – Ганна Осадчук
Художниці-оформлювачки – Ірина Полянська, Марія Остап’юк, Наталія Ліснича
Завідувачка костюмерним цехом – Галина Гладун
Монтувальники сцени – Сергій Литвиненко, Олег Жеребецький, Андрій Кравчук
Керівниця проекту – Вікторія Швидко
Директорка-художня керівниця театру – Ольга Пужаковська

Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи.
Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання?
Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим.
Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні.
Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному?
Ця вистава – привід для нас, як для покоління, якому необхідно перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.

“Люди, яких ти не пізнаєш, для тебе не існують. Міста, в яких ти не був, для тебе не існують. Країна, яку ти не знаєш, виглядає не так, як ти хочеш”

У виставі використовуються документальні монологи шахтарів із Львівсько-Волинського та Донецького вугільних басейнів, роздуми на різні теми акторів та акторок театру Лесі, відео, зняті Яремою Малащуком, під керівництвом Вікі Торнтон та Андрієм Чадом, драматургічний фікшн, витяги з різноманітних інструкцій та словників, аудіозаписи з шахти,  щоденникові записи, матюки, жарти, підйоби, фрагменти підслуханих розмов уві сні, внутрішні переживання учасників та учасниць постановочної групи, озвучені на перекурі, цитати, купа цитат, гори цитат.

Особливу подяку за допомогу у виробництві вистави висловлюємо шахті “Відродження”, а також особисто Ігореві Жураковському з Червонограду, Денису Севостьянову з Білозерського та Дмитрові Зеленому з Добропілля

Постановка здійснена за підтримки Українського культурного фонду в рамках “Остання неділя серпня – міждисциплінарного проекту через призму шахтарства” і в партнерстві з Міжнародним фондом “Відродження”, Мистецькою Майстернею “Драбина”, Мистецькою радою “Діалог”, Львівською міською радою

Фото – Тетяна Джафарова і Романа Яремин

Прем’єра – 7 листопада 2018-го року