ЛЮДИ


за п’єсою Моніки Каньової
місце – велика сцена
тривалість – 1 година 20 хвилин


Перекладачка – Ірина Забіяка
Режисер – Василь Колісник
Сценографія – Ірина Полянська
Пластика – Галина Щупак
Художник зі світла – Артур Темченко


Діють:
Йозеф – Андрій Кравчук
Василь – Віталій Гордієнко
Контролерка – Оксана Цимбаліст
Тихий – Сергій Литвиненко
Ольга – Інна Лиховид, Ісабель Меркулова
Яромір – Дмитро Наумець



Інколи здається, що у світі немає нічого складнішого за людські стосунки. От наприклад – Йозеф. Чоловік переживає не найкращий період свого життя. Колись успішний і впливовий – тепер занедбаний, стомлений і нібито хворий. Йозеф страждає. Бідолашний Йозеф! Страждає від усіх цих невдячних, пихатих, поверхневих людей. Вам, може, навіть стане його шкода. Саме в цей момент варто згадати, що людські стосунки будуються з двох боків. І якщо хтось вперто викладає з цеглин стіни, цементуючи їх маніпуляціями, то рано чи пізно опиниться в лабіринті, де жодна Аріадна не подасть йому нитку. Та вона й не потрібна, якщо ти – Мінотавр.


Прем’єра – 8 червня 2019 року


Вистава відбувається в рамках спільного з Činoherní studio Theatre (Чехія) проекту “Діалог без кордонів” за підтримки Чеського Центру в Києві


Про авторів вистави

Моніка Каньова – народилась 1979 року в Празі, де і мешкає донині. Вивчає театро- та кінознавство в Університеті імені Палацького в Оломоуці та працює в ательє і майстернях Національного театру. Пише у невеличкій квартирі над корчмою. А те, про що не пише, – фотографує і малює. «Мене цікавить людська суть – людина повна протиріч, людина, яка змушена жити у суспільстві, відкидаючи це суспільство. Обожнюю філософію Ніцше, Кʼєркегора, Юнга, Шопенгауера. Вони мене надихають»


Василь Колісник – народився 1990 року в Тернопільській області. Закінчив факультет мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Працює актором у Львівському академічному театрі імені Лесі Курбаса. Засновник та автор подкаст-шоу «Радіо Скорбота». Любить котів і кататись на ровері.


Geplaatst door Театр Лесі Українки op Dinsdag 24 september 2019

ЛЮДИ


за п’єсою Моніки Каньової
місце – велика сцена
тривалість – 1 година 20 хвилин


Перекладачка – Ірина Забіяка
Режисер – Василь Колісник
Сценографія – Ірина Полянська
Пластика – Галина Щупак
Художник зі світла – Артур Темченко


Діють:
Йозеф – Андрій Кравчук
Василь – Віталій Гордієнко
Контролерка – Оксана Цимбаліст
Тихий – Сергій Литвиненко
Ольга – Інна Лиховид, Ісабель Меркулова
Яромір – Дмитро Наумець



Інколи здається, що у світі немає нічого складнішого за людські стосунки. От наприклад – Йозеф. Чоловік переживає не найкращий період свого життя. Колись успішний і впливовий – тепер занедбаний, стомлений і нібито хворий. Йозеф страждає. Бідолашний Йозеф! Страждає від усіх цих невдячних, пихатих, поверхневих людей. Вам, може, навіть стане його шкода. Саме в цей момент варто згадати, що людські стосунки будуються з двох боків. І якщо хтось вперто викладає з цеглин стіни, цементуючи їх маніпуляціями, то рано чи пізно опиниться в лабіринті, де жодна Аріадна не подасть йому нитку. Та вона й не потрібна, якщо ти – Мінотавр.


Прем’єра – 8 червня 2019 року


Вистава відбувається в рамках спільного з Činoherní studio Theatre (Чехія) проекту “Діалог без кордонів” за підтримки Чеського Центру в Києві


Про авторів вистави

Моніка Каньова – народилась 1979 року в Празі, де і мешкає донині. Вивчає театро- та кінознавство в Університеті імені Палацького в Оломоуці та працює в ательє і майстернях Національного театру. Пише у невеличкій квартирі над корчмою. А те, про що не пише, – фотографує і малює. «Мене цікавить людська суть – людина повна протиріч, людина, яка змушена жити у суспільстві, відкидаючи це суспільство. Обожнюю філософію Ніцше, Кʼєркегора, Юнга, Шопенгауера. Вони мене надихають»


Василь Колісник – народився 1990 року в Тернопільській області. Закінчив факультет мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Працює актором у Львівському академічному театрі імені Лесі Курбаса. Засновник та автор подкаст-шоу «Радіо Скорбота». Любить котів і кататись на ровері.


Geplaatst door Театр Лесі Українки op Dinsdag 24 september 2019

TIMETRAVELLERS

sci fi + нова драма за п’єсою Анастасії Косодій “Timetraveller`s guide to Donbass”
місце – велика сцена
тривалість – 1 година 20 хвилин без антракту
для глядачів, яким виповнилось 16 років


Режисер – Джек Кловер
Сценограф – Олексій Хорошко
Медіа – Олексій Хорошко, Діана Ходячих
Художник зі світла – Артур Темченко
Художниця з костюмів – Ірина Полянська
Звукорежисер – Остап Шупер


Діють:
Пілігрим 1 – Анастасія Лісовська
Пілігрим 2 – Роман Кривдик, Олег Стефан
Хор – Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Сергій Литвиненко, Тетяна Фролова, Оксана Цимбаліст



Що таке машина часу? DeLorean DMC-12? Чи, може, до прикладу, холодильник бути машиною часу, якщо він продовжує термін (час!) придатності речей?
Або.
Закрийте очі. Ви – в машині часу. Задайте часо-просторові координати. Рушайте. Не створюйте парадоксів.
На Донбасі є великий пам’ятник Артему, якого насправді звали Федір. Це парадокс. Українські території захоплює країна, яка зобов’язалась захищати її суверенітет. Це парадокс.
Їх не уникнути. Ви зрозумієте це, коли буде занадто пізно. Вишні і абрикоси все одно цвістимуть, а зірки світитимуть. Чоловік вб’є корову. Двоє пілігримів сидітимуть на траві. Поруч фатально змахне крильцями метелик.


“Люди дуже люблять тужити”


Прем’єра – 16-те березня 2019 року


Мова вистави – українська

Geplaatst door Театр Лесі Українки op Vrijdag 3 mei 2019

БАБА ПРІСЯ

за п`єсою Павла Ар`є «На початку та наприкінці часів…»
тривалість – 2 години без антракту

місце – велика сцена
для повнолітніх глядачів


Режисер – заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук
Художник – Олексій Хорошко


Діють:

Баба Пріся – лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, заслужений артист України Олег Стефан
Вовчик, Батько – Василь Сидорко
Слава – Зоряна ДибовськаАнна Єпатко
Дільничий – Сергій Литвиненко
Русалки-радіо-Свобода – Софія ЛешишакОксана Цимбаліст



Знаєте, от буває бабуся. Пече найсмачніші пиріжки, в’яже найтепліші шкарпетки, передає домашнє вино чи мариновані огірки, при кожній зустрічі намагається втиснути тобі в жменю пару гривень, навіть якщо твоя зарплата в п’ять разів більша за її пенсію. Її слова – теплі, руки – лагідні.
А буває – баба. Вона ставить пастки на дичину, лікується (чого гріха таїти – часто і розважається) грибами і травами, орієнтується в болотних стежках. Може дати стусана онукові, якщо порушив наказ чи з’їв її згущонку; своїми руками зарізати у війну 12-х німців, а словами – викликати на кін саму смерть. Вона точно знає, що належить ій, і не поступиться цим, хто б не став перед нею: місцевий дільничий чи Михайло Горбачов.
Не засмучуйте і не розчаровуйте бабусь, бо від бабиного гніву ніхто не врятується.


Прем`єра – 20 лютого 2015 року

ЛЮДИНА В ПІДВІШЕНОМУ СТАНІ

за п’єсою Павла Ар’є
тривалість – 2 години з антрактом
місце – велика сцена
для повнолітніх глядачів


Режисер – Ігор Білиць

Художнє оформлення – Оксана Радкевич

Художник з медіа – Денис Курилов



Діють

Людина в підвішеному стані , Соль – Дмитро Наумець
Режисер, Ля – Іван Довгалюк
До – Тетяна Фролова
Ре – Анна ЄпаткоОксана Цимбаліст
Мі – Роман Кривдик
Фа – Марія Городечна; Інна Лиховид
Завліт – Андрій Кравчук


П`єса «Людина в підвішеному стані» написана у 2011 році. Це перша постановка п`єси в Україні та світі.  Символічно, що вона відбувається в театрі Лесі, де стались події частково описані в тексті.
Наркотики, зброя, бійки, матюки, секс, скандали, гомосексуальні зв’язки. Ні, це не про голлівудський трилер. Це про український театр. Вистава «Людина в підвішеному стані» львівського театру імені Лесі Українки – це драматична детективна історія, переповнена інтригами, конфліктами та інтимними подробицями. Зрозуміти, де закінчується гра і починається реальне життя, стає не так просто. Вистава руйнує бар`єри: між сценою і залом, глядачем та актором, поміж театром і «реальним життям», вигадкою і правдою. Якщо ви не боїтесь подивитись правді в очі – ця вистава для вас. Театр – це живі тіла, інколи наповнені силіконом, це обличчя, часто спотворені болем, які помилково сприймають за маски. І він ближче, аніж ви думаєте.

Прем`єра – 16 вересня 2016 року

КАЛІГУЛА

за п`єсою Альбера Камю
місце – велика сцена
тривалість – 2 години 20 хвилин з антрактом
для повнолітніх глядачів


Режисер – заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук
Сценографія та костюми – Олексій Хорошко
Світло – Андрій Чайковський
Звук – Тарас Пурдик


Діють

Калігула – Назар Павлик
Кезонія – Оксана Цимбаліст
Гелікон –Василь Сидорко
Сціпіон – Андрій Кравчук
Хереа – Іван Довгалюк
Патрицій-управитель – Наталія Довгалюк; Рита Гуркач
Мерея, Сенект – Сергій Литвиненко
Муцій, Лепід – Дмитро Наумець
Патрицій – Анастасія Лісовська; Віра Ціхацька
Жінка з мечем – Зоряна Дибовська; Галина-Марія Павлик
За участі блюз-рок гурту The Glass: вокал – Оксана Цимбаліст, бас-гітара – Остап Шупер, соло-гітара – Назар Павлик, steel-гітара – Юрій Смірнов, ударні – Юрій Табака



Життя людини зводиться до балансування між крайніми точками. Керовані бажаннями, люди, рано чи пізно, опиняються в ситуації, коли бажане стає неможливим з різних причин. І саме тут свобода стає небезпечною. В ситуації усвідомлення абсолютної самотності, керуючись абсурдним бажанням неможливого, людина стає здатною на все.  Суспільство приречене. Краса не рятує. Любов – всього лиш інструмент для маніпуляцій.  Все, що залишилось від цивілізації та культури – порожні форми. Чи зможемо ми знайти новий зміст?


Прем`єра – 24-го листопада 2017 року

 

 

TIMETRAVELLERS

sci fi + нова драма за п’єсою Анастасії Косодій “Timetraveller`s guide to Donbass”
місце – велика сцена
тривалість – 1 година 20 хвилин без антракту
для глядачів, яким виповнилось 16 років


Режисер – Джек Кловер
Сценограф – Олексій Хорошко
Медіа – Олексій Хорошко, Діана Ходячих
Художник зі світла – Артур Темченко
Художниця з костюмів – Ірина Полянська
Звукорежисер – Остап Шупер


Діють:
Пілігрим 1 – Анастасія Лісовська
Пілігрим 2 – Роман Кривдик, Олег Стефан
Хор – Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Сергій Литвиненко, Тетяна Фролова, Оксана Цимбаліст


Що таке машина часу? DeLorean DMC-12? Чи, може, до прикладу, холодильник бути машиною часу, якщо він продовжує термін (час!) придатності речей?
Або.
Закрийте очі. Ви – в машині часу. Задайте часо-просторові координати. Рушайте. Не створюйте парадоксів.
На Донбасі є великий пам’ятник Артему, якого насправді звали Федір. Це парадокс. Українські території захоплює країна, яка зобов’язалась захищати її суверенітет. Це парадокс.
Їх не уникнути. Ви зрозумієте це, коли буде занадто пізно. Вишні і абрикоси все одно цвістимуть, а зірки світитимуть. Чоловік вб’є корову. Двоє пілігримів сидітимуть на траві. Поруч фатально змахне крильцями метелик.


“Люди дуже люблять тужити”


Прем’єра – 16-те березня 2019 року


Мова вистави – українська

БОЖЕНЬКА

за п’єсою Валерія Пєчєйкіна
місце – велика сцена
тривалість – 2 години з антрактом
для глядачів, котрим виповнилось 16 років
______________________________________________________________

“боженька” – це вистава, дія якої перенесена в ліс і розгортається серед звірят. Але ніщо людське їм не чуже: домінування та експлуатація, анархізм, сексуальні субкультури, квазірелігійні переконання, численні страхи. Страх іншості, страх правди, страх пізнання, страх бути собою, страх любити. Однак, найкраща зброя проти страху – це сміх. Тому ми називаємо цю історію про політичні маніпуляції та спекуляції на релігійних почуттях комедією і запрошуємо сміятись разом з нами – чим голосніше, тим краще.
______________________________________________________________

Переклад – Оксана Данчук
Режисура, сценографія – Ігор Білиць
Костюми – Олена Курдюкова
Хореографія і пластика – Нінель Збєря
Світло – Андрій Чайковський
Музика – Юрій Смірнов
______________________________________________________________

Діють

Мишеня – Богдан Грицюк
Кошеня – Роман Кривдик
Лисичка – Анастасія Лісовська
Білочка – Рита Гуркач
Зайчик – Інна Лиховид
Ведмедик – Дмитро Наумець
Тигрик – Сергій Литвиненко
Їжачок – Андрій Кравчук
Журавлик – Іван Довгалюк

Прем’єра – 24-те березня 2018-го року

Фото з вистави

______________________________________________________________

Валерій Пєчєйкінмолодий драматург. Його п`єса “Ідіоти” за мотивами фільму Ларса фон Трієра, в постановці Кіріла Сєрєбрєннікова, була показана на Авіньйонському фестивалі. Лауреат премій “Дебют” і “Нова драма”. Учасник фестивалю драматургії “Любімовка”, міжнародного семінару для драматургів Royal Court в Лондоні. Автор московського театру “Гоголь-центр”. Співавтор сценаріїв до фільмів “Диригент” і “Дама пік” Павла Лунгіна. Автор текстів до вистав “Метаморфози”, “Сон літньої ночі”, “Дев`ять”, п`єси “Кафка”. Колумніст журналів GQ, S7, “Комерсант”, Lifestyle.
Ігор Білицьрежисер, драматург, викладач, керівник «BilytsArtCentre» (м. Київ). Закінчив Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенко-Карого. Учасник багатьох міжнародних проектів та конкурсів. Здійснив ряд постановок та перформенсів на мистецьких майданчиках Києва, Москви та Львова, зокрема виставу “Людина в підвішеному стані” за п’єсою Павла Ар’є в театрі Лесі. У 2017-му дебютував як драматург з п’єсою “Гей-парад”, котра перемогла в конкурсі Тиждень актуальної п’єси-2017.

ГОРИЗОНТ 200

місце – велика сцена
тривалість – 3 години 30 хвилин з антрактом
для глядачів, яким виповнилось 16 років


Драматургині – Олена Апчел, Оксана Данчук
Режисерка – Олена Апчел
Сценографи – Олена Апчел, Олексій Хорошко
Композиторка – Олександра Малацковська
Авторка пісень – Олена Апчел
Саунд-дизайнер – Назар Павлик
Художник зі світла – Артур Темченко
Медіа-художники – Діана Ходячих, Олексій Хорошко
Діють: Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Роман Кривдик, Катерина Кудлач, Сергій Литвиненко, Анастасія Лісовська, Світлана Мельник, Галина-Марія Павлик, Михайло Понзель, Василь Сидорко, Оксана Цимбаліст
Асистентка режисерки – Світлана Ілюк
Звукорежисер – Остап Шупер
Художники з костюмів – Олена Апчел, Тетяна Калініченко, Олексій Хорошко, Діана Янчук
Керівниця художньо-постановочної частини – Тетяна Попович
Реквізиторка – Ганна Осадчук
Художниці-оформлювачки – Ірина Полянська, Марія Остап’юк, Наталія Ліснича
Завідувачка костюмерним цехом – Галина Гладун
Монтувальники сцени – Сергій Литвиненко, Олег Жеребецький, Андрій Кравчук
Керівниця проекту – Вікторія Швидко
Директорка-художня керівниця театру – Ольга Пужаковська



Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи.
Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання?
Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим.
Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні.
Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному?
Ця вистава – привід для нас, як для покоління, якому необхідно перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.


“Люди, яких ти не пізнаєш, для тебе не існують. Міста, в яких ти не був, для тебе не існують. Країна, яку ти не знаєш, виглядає не так, як ти хочеш”


У виставі використовуються документальні монологи шахтарів із Львівсько-Волинського та Донецького вугільних басейнів, роздуми на різні теми акторів та акторок театру Лесі, відео, зняті Яремою Малащуком, під керівництвом Вікі Торнтон та Андрієм Чадом, драматургічний фікшн, витяги з різноманітних інструкцій та словників, аудіозаписи з шахти,  щоденникові записи, матюки, жарти, підйоби, фрагменти підслуханих розмов уві сні, внутрішні переживання учасників та учасниць постановочної групи, озвучені на перекурі, цитати, купа цитат, гори цитат.


Особливу подяку за допомогу у виробництві вистави висловлюємо шахті “Відродження”, а також особисто Ігореві Жураковському з Червонограду, Денису Севостьянову з Білозерського та Дмитрові Зеленому з Добропілля


Постановка здійснена за підтримки Українського культурного фонду в рамках “Остання неділя серпня – міждисциплінарного проекту через призму шахтарства” і в партнерстві з Міжнародним фондом “Відродження”, Мистецькою Майстернею “Драбина”, Мистецькою радою “Діалог”, Львівською міською радою


УВАГА! У виставі використовуються яскраві світлові та звукові ефекти. Це може негативно впливати на самопочуття і стан людей. Бережіть себе і своїх близьких.


Промо-ролик вистави
Фото – Тетяна Джафарова і Романа Яремин
Прем’єра – 7 листопада 2018-го року

TIMETRAVELLERS

sci fi + нова драма за п’єсою Анастасії Косодій “Timetraveller`s guide to Donbass”
місце – велика сцена
тривалість – 1 година 20 хвилин без антракту
для глядачів, яким виповнилось 16 років


Режисер – Джек Кловер
Сценограф – Олексій Хорошко
Художник зі світла – Артур Темченко
Художниця з костюмів – Ірина Полянська
Звукорежисер – Остап Шупер


Діють:
Пілігрим 1 – Анастасія Лісовська
Пілігрим 2 – Роман Кривдик, Олег Стефан
Хор – Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Сергій Литвиненко, Тетяна Фролова, Оксана Цимбаліст


Що таке машина часу? DeLorean DMC-12? Чи, може, до прикладу, холодильник бути машиною часу, якщо він продовжує термін (час!) придатності речей?
Або.
Закрийте очі. Ви – в машині часу. Задайте часо-просторові координати. Рушайте. Не створюйте парадоксів.
На Донбасі є великий пам’ятник Артему, якого насправді звали Федір. Це парадокс. Українські території захоплює країна, яка зобов’язалась захищати її суверенітет. Це парадокс.
Їх не уникнути. Ви зрозумієте це, коли буде занадто пізно. Вишні і абрикоси все одно цвістимуть, а зірки світитимуть. Чоловік вб’є корову. Двоє пілігримів сидітимуть на траві. Поруч фатально змахне крильцями метелик.


“Люди дуже люблять тужити”


Прем’єра – 16-те березня 2019 року


Мова вистави – українська