місце – Галерея сценографії
вистава для 10 глядачів та глядачок

тривалість – 1 година

Авторка ідеї та драматургиня – Вікторія Миронюк
Текст – Вікторія Миронюк і перформерки
Перформерки – Зоряна Дибовська і Катерина Кудлач; Анна Єпатко і Софія Лешишак; Анастасія Лісовська і Ісабель Меркулова;
Сценографія – Вікторія Миронюк
Звукове дослідження – Остап Мануляк
Постановка голосу – Микола Тетюк
Звукорежисер – Володимир Помірко
Анімація – Олексій Хорошко
Стилістика костюмів – Вікторія Миронюк та Ірина Полянська
Художниця з костюмів – Ірина Полянська

Уявіть Львів минулого, сьогодення і майбутнього на піщаній поверхні: як пропливає історія міста та його мешканців між берегами Полтви? Що історія невидимої ріки може розповісти про нас з вами; які міфи/історії ми пов’язуємо з нею та з тим, що приховано від очей? І, врешті-решт, куди виведуть нас її підземні водні потоки?
Уявні маршрути Львовом – це інтимний перформанс, який через гру у піску досліджує перетини львівських історій та урбаністичних асоціацій. Річковий пісок Полтви та óбрази на ньому стануть відправними точками у фантазійній подорожі учасників та учасниць, які зануряться в уявний світ Львова через водну стихію, точніше її відсутність.
Апелюючи до середньовічного жанру ітінерарій (докладних паломницьких текстів та ілюстрацій) і містеріального театру, “Уявні маршрути Львовом”, підважують їх, концентруючись на сучасних темах міської екології, історії місцевих громад та дис/утопічного майбутнього. Крім того, на відміну від минулих епох, провідницями у цьому піщаному ритуалі стануть дві знатниці, які розкриють не тільки секрети міста і його підземної води, але й уяву та пам’ять присутніх на дійстві, які пливтимуть за напрямком ріки Полтви та її приток.

Вікторія Миронюк — міждисциплінарна мисткиня, перформерка та працівниця театру. Закінчила магістерські програми “Теорія культури” в Національному університеті “Києво-Могилянська Академія” у Києві та “Сучасні сценічні практики та візуальна культура” в Мадриді, а також програму післядипломної освіти “Вищі студії перформансу та сценографії” у Брюсселі. Вікторія працює над проектами на перетині перформативних, учасницьких та візуальних мистецьких практик, які досліджують питання ритуальних структур, їхні межі та потенціали. Презентувала свої роботи на фестивалях Zurcher Teatr Spektakel, Festival Belluard Bollwerk International, La Cosa en Casa, Festival Les Nuits Blanches, ParadeFest, Фестиваль молодих українських художників, та інших подіях.

У тексті перформансу використано: вірш Дебори Фоґель у перекладі Юрка Прохаська, уривки діалогів із п’єси “Сватання на Гончарівці” Григорія Квітки-Основ’яненка, уривок опери Ріхарда Ваґнера “Лоенгрін”.

Перформанс створено за підтримки Центру міської історії

Прем’єра – 20 грудня 2019

місце – Галерея сценографії
вистава для 10 глядачів та глядачок

тривалість – 1 година

Авторка ідеї та драматургиня – Вікторія Миронюк
Текст – Вікторія Миронюк і перформерки
Перформерки – Зоряна Дибовська і Катерина Кудлач; Анна Єпатко і Софія Лешишак; Анастасія Лісовська і Ісабель Меркулова;
Сценографія – Вікторія Миронюк
Звукове дослідження – Остап Мануляк
Постановка голосу – Микола Тетюк
Звукорежисер – Володимир Помірко
Анімація – Олексій Хорошко
Стилістика костюмів – Вікторія Миронюк та Ірина Полянська
Художниця з костюмів – Ірина Полянська

Уявіть Львів минулого, сьогодення і майбутнього на піщаній поверхні: як пропливає історія міста та його мешканців між берегами Полтви? Що історія невидимої ріки може розповісти про нас з вами; які міфи/історії ми пов’язуємо з нею та з тим, що приховано від очей? І, врешті-решт, куди виведуть нас її підземні водні потоки?
Уявні маршрути Львовом – це інтимний перформанс, який через гру у піску досліджує перетини львівських історій та урбаністичних асоціацій. Річковий пісок Полтви та óбрази на ньому стануть відправними точками у фантазійній подорожі учасників та учасниць, які зануряться в уявний світ Львова через водну стихію, точніше її відсутність.
Апелюючи до середньовічного жанру ітінерарій (докладних паломницьких текстів та ілюстрацій) і містеріального театру, “Уявні маршрути Львовом”, підважують їх, концентруючись на сучасних темах міської екології, історії місцевих громад та дис/утопічного майбутнього. Крім того, на відміну від минулих епох, провідницями у цьому піщаному ритуалі стануть дві знатниці, які розкриють не тільки секрети міста і його підземної води, але й уяву та пам’ять присутніх на дійстві, які пливтимуть за напрямком ріки Полтви та її приток.

Вікторія Миронюк — міждисциплінарна мисткиня, перформерка та працівниця театру. Закінчила магістерські програми “Теорія культури” в Національному університеті “Києво-Могилянська Академія” у Києві та “Сучасні сценічні практики та візуальна культура” в Мадриді, а також програму післядипломної освіти “Вищі студії перформансу та сценографії” у Брюсселі. Вікторія працює над проектами на перетині перформативних, учасницьких та візуальних мистецьких практик, які досліджують питання ритуальних структур, їхні межі та потенціали. Презентувала свої роботи на фестивалях Zurcher Teatr Spektakel, Festival Belluard Bollwerk International, La Cosa en Casa, Festival Les Nuits Blanches, ParadeFest, Фестиваль молодих українських художників, та інших подіях.

У тексті перформансу використано: вірш Дебори Фоґель у перекладі Юрка Прохаська, уривки діалогів із п’єси “Сватання на Гончарівці” Григорія Квітки-Основ’яненка, уривок опери Ріхарда Ваґнера “Лоенгрін”.

Перформанс створено за підтримки Центру міської історії

Прем’єра – 20 грудня 2019

місце – велика сцена
тривалість – 2 години 20 хвилин з антрактом
вікове обмеження – 18+

режисер і сценограф – Дмитро Костюминський
драматург – Максим Максимчук
хореограф – Віктор Рубан
композитор – Геннадій Бойченко
світло та відео – BLCk BOX
продюсерка – Вероніка Склярова
керівниця художньо-постановочної частини, художниця з костюмів – Марія Антоняк
освітлювачі – Вікторія Романчук, Артур Темченко
звукорежисери – Остап Шупер, Володимир Помірко
помічниця режисера – Світлана Ілюк 
медіа забезпечення – Владислав Білоненко
костюмери – Галина Гладун, Діана Янчук
кравчиня – Тетяна Калініченко
реквізиторка – Марта Божик
художниці-оформлювачки – Ірина Полянська, Вікторія Романчук
художник-конструктор, інженер, робота з металом і деревом – Сергій Столярук
монтувальники – Владислав Білоненко, Олег Жеребецький, Ростислав Колачник, Сергій Литвиненко 
головна адміністраторка – Ірина Чаниж
PR – Ольга Смульська, Вікторія Солов’юк
дизайн – Олена Коновал

Діють: Микола Береза, Віталій Гордієнко, Зоряна Дибовська, Анна Єпатко, Андрій Кравчук, Роман Кривдик, Катерина Кудлач, Софія Лешишак, Сергій Литвиненко Ісабель Меркулова, Василь Сидорко, Оксана Цимбаліст

Як стати героєм?

Здійснити щось видатне? Винайти вакцину від раку? Завоювати олімпійську медаль? Знешкодити ворога? Врятувати кошеня? Поступитися місцем в трамваї? Вбити іншого героя?  

Яким героєм стати? 

Головним чи другорядним? Реальним чи вигаданим? Персональним чи національним? До смерті чи посмертно? На годину,? На день? Доки не оновиться френдстрічка?

Як бути героєм? 

Почесно? Обтяжливо? Неможливо? Можливо стати, але неможливо бути?

Стати героєм чи залишитись людиною? Дихотомія? Амбівалентність? 

Де місце героя?  Воно завжди вільне.

Герой не має віку. Герой не має статі. Герой має безліч імен та облич

Вистава “Герої Хаосу” – частина всеукраїнського проєкту «Українська Одіссея», який створюється на основі поеми Гомера «Одіссея». П’ять вистав в рамках цього проєкту будуть інтерпретовані та інтегровані в сучасні реалії нашої країни. Вони будуть створені у Львові, Харкові, Одесі та Києві. 

Вистава реалізована за підтримки програми “Фокус на культуру” Львівської міської ради.

Дмитро Костюминський – режисер, актор, сценограф, засновник театральної компанії Dollmen. 2017-2019 – головний режисер та арт директор театрального простору ТЕО, м. Одеса. У 2006 році закінчив Державний інститут мистецтв і дизайну мистецтв ім. М. Бойчука. У період з 2004 по 2015 роки він був головним сценографом, постановником і актором театру «DAKH». Як актор брав участь у 12 виставах, безлічі виставок, культурних акціях та міжнародних фестивалях. У 2007-2013 роках був директором фестивалю сучасного мистецтва „GOGOL FEST”. Як режисер створив вистави: “Гамлет. Вавилон”, “Іфігенія в Тавриді”,  “Наречена для терориста”, “Іфігенія. Апофеоз”, “Вакханки”, «Страсті за дівчинкою з сірниками», «ДНІПРометей повсталий» та інші шоу та перформанси, які відбувалось у різних країнах Європи. Як технічний керівник, художник-постановник та арт-директор, співпрацював із сучасною художньою лабораторією «Бурса», галереєю мистецтв «Лавра», Новим театром на Печерську в Києві. Як дизайнер та арт-директор працює над фільмами та телепроектами в найбільших продакшинах країни. Номінований на театральну премію «Золота Пектораль» як кращий сценограф України. 

Максим Максимчук – театральний режисер, драматург і автор. Вивчав театр у Празі, Франкфурті, Відні та Брно. Співпрацював з чеським театром Relikty, зокрема над проєктом «War-in-progress» про медійне висвітлення війни в Україні. Створював театральні та театралізовані проєкти у різних жанрах – від аудіопрогулянок до інсталяцій.

Віктор Рубан – хореограф, дослідник, режисер, куратор, перформер, танцівник, викладач, коуч та продюсер. Генеральний директор “Ruban Production ITP”, програмний директор та співзасновник міжнародної платформи сценічного мистецтва “Імпульс трансформації”. Ментор навчальної програми курсу підвищення кваліфікації “Теорія та практика арт-терапії: розмаїття підходів” від “Всеукраїнської арт-терапевтичної ассоціації” (танцювально-рухова терапія та тілесно-орієнтовний підхід). Програмний та художній керівник простору #KyivDanceResidency – міжнародної платформи для мистецтва та досліджень, що працюють із рухом, а також досліджень тілесних, танцювальних та перформативних практик. Аспірант культурології “Інституту проблем сучасного мистецтва”.

Геннадій Бойченко – композитор. Навчався в Одеському художньому училищі ім. М.Б. Грекова за фахом живописця та в Одеській національній музичній академії ім. Нежданової на фортепіано-теоретичному відділі, кафедра культурології. У 2014 створив проект актуальної електронної музики – Potreba, де поєднує надбання інтелектуальної та високохудожньої електроніки з доступною формою танцювальної музики. Тоді ж випустив першу 7 дюймової платівки «Waltz» на лейблі Muscut, а також здійснив діджитал-реліз «Ab Pharmacy», на тому ж лейблі. У 2016 записав альбом «Ode to the sea». У 2018 почав працювати звукорежисером в театральному просторі ТЕО (м. Одеса), де написав музику до багатьох проектів.

BLCk BOX – київська арт-студія нових медій. Спеціалізується на VJ-їнгу, мультимедійних інсталяціях та сценографії для фестивалів та різних подій. Працюючи з інноваційними технологіями студія створює високоякісний контент та вражаючі аудіовізуальні шоу. З 2015 року студія співпрацює з найвідомішими українськими техно-фестивалями і клубами: Rhythm Buro, Next Sound, Closer, Brave factory, and СХЕМА.

Вероніка Склярова – програмна-директорка фестивалю Parade-fest, продюсерка, культурна менеджерка, експертка УКФ. Кураторка мистецьких та освітніх проєктів, науково-практичних конференцій, виставок. Зокрема багато років співпрацює з фестивалями “Gogolfest”, “PlanB fest”, та ін. Учасниця низки міжнародних резиденцій, фестивалів (Німеччина, Словенія, Польща, Франція та ін.). Як культурна журналістка співпрацює з всеукраїнськими медіа (YABL, uaculture.org, та ін.). Співорганізаторка проєкту “Безпечний театр: лабораторія нових правил гри”. Лекторка з  сучасного мистецтва, фандрайзингу, проектного менеджменту.

Прем’єра – 26 грудня 2020

Перформативне читання “Дами чекають” Сибілле Берг
Місце – бутафорський цех
Тривалість – 1 год 30 хв

Драматургиня – Сібілле Берґ
Перекладачка – Наталка Сняданко
Режисер – Дмитро Захоженко
Сценограф, художник з костюмів – Олексій Хорошко
Медіа-художниця – Діана Ходячих
Художники з освітлення – Вікторія Романчук, Артур Темченко
Звукорежисери – Володимир Помірко, Остап Шупер
Медіа-забезпечення – Владислав Білоненко
Керівниця художньо-постановочної частини – Марія Антоняк
Реквізиторка – Марта Божик
Монтувальники – Владислав Білоненко, Олег Жеребецький, Сергій Литвиненко
Костюмери – Галина Гладун, Діана Янчук
Помічниця режисера – Світлана Ілюк
PR – Вікторія Солов’юк
Головна адміністраторка – Ірина Чаниж
Дизайн – Вікторія Солов’юк

Діють:
Пані Мерц-Дульшманн, пані Луманн, пані Тьосс, пані Ґрау – Оксана Цимбаліст
Чоловік – Михайло Понзель

Історії про мрії і тривоги від чотирьох випадкових жінок, котрі на мить вивільнились з лещат щоденної рутини.  Історії про чоловіків, які зазвичай розповідають в день 8-го березня. 
Історії про своє тіло, які інколи розповідають, сидячи в салоні краси. Історії кар’єрного росту і карколомних падінь, які показують зворотній бік життя кожної з них –  сексуальної красуні, милої домогосподарки, завзятої професіоналки та люблячої матері. 
Історії про те, як, насправді, складно чоловікам і жінкам жити поруч щасливо і поважати одне одного. 
Так, в цій п’єсі є чоловік і він помирає в кінці. Так, це – спойлер, але це очевидно від початку, без огляду на вашу стать. 

Переклад та читання п’єси відбувалося в рамках проекту FIT театру Лесі та за підтримки Гете-Інституту в Україні.

за п’єсами Софокла і Гайнера Мюллера
місце – мала сцена
тривалість – 1 година 50 хвилин без антракту
для повнолітніх глядачів

Режисер – Дмитро Захоженко
Сценограф – Олексій Хорошко
Художники з костюмів – Марія Антоняк, Олексій Хорошко
Перекладач п’єси Софокла – Андрій Содомора
Перекладачка п’єси Гайнера Мюллера – Ніна Захоженко
Музичне оформлення – Оксана Цимбаліст
Художники з освітлення – Вікторія Романчук, Артур Темченко
Звукорежисери – Володимир Помірко, Остап Шупер

Діють
Зевс – Дмитро Наумець
Афродіта – Оксана Цимбаліст
Діоніс – Сергій Литвиненко
Ерос – Василь Сидорко
Арей – Роман Кривдик
Аід – Михайло Понзель
Гермес – Андрій Кравчук

Що відрізняє людей від мавп? Люди ходять в барбер-шопи, спа-салони, інколи до церкви та на виборчі дільниці. Люди мають аккаунт на фб та бажання цілеспрямовано знищувати одне одного просто зі спортивного інтересу. Найголовніше, у нас є здатність вигадувати історії, оповіді, міти. Наприклад, такий. Отруйна змія вкусила героя війни за ногу. Рана не гоїться, гниє і смердить так, що ніхто не може перебувати поруч. Героя війни ізолюють на острові, де він страждає від фізичного болю, самотності і комплексу жертви. Але настає момент, коли всі розуміють: без нього війна не завершиться. Герой повинен вирішити: залишитися страждати на острові, чи повернутись і допомогти тим, хто його сюди запроторив. Складний вибір. 
Пафосний – сказали б давні греки. 
Особисте VS Політичне – написали б у XX столітті. 
У міфах по-простому й не буває – казала вчителька зарубіжної літератури.
В житті, на жаль, теж –  відповів би Гайнер Мюллер. 
Ні, він би ніколи не сказав таку банальність – скажуть театрознавці. 
Що розумного міг сказати цей комуняка – скажуть націоналісти.
Що він, взагалі, знає про війну – скажуть ветерани.
Треба було частіше ходити в театр –  скаже Аїд, відкриваючи вам двері.

“Ненависть ця – то знак, що ти любив”

Прем’єра – 28 лютого 2020 року

за п’єсами Софокла і Гайнера Мюллера
місце – мала сцена
тривалість – 1 година 50 хвилин без антракту
для повнолітніх глядачів

Режисер – Дмитро Захоженко
Сценограф – Олексій Хорошко
Художники з костюмів – Марія Антоняк, Олексій Хорошко
Перекладач п’єси Софокла – Андрій Содомора
Перекладачка п’єси Гайнера Мюллера – Ніна Захоженко
Музичне оформлення – Оксана Цимбаліст
Художники з освітлення – Вікторія Романчук, Артур Темченко
Звукорежисери – Володимир Помірко, Остап Шупер

Діють
Зевс – Дмитро Наумець
Афродіта – Оксана Цимбаліст
Діоніс – Сергій Литвиненко
Ерос – Василь Сидорко
Арей – Роман Кривдик
Аід – Михайло Понзель
Гермес – Андрій Кравчук

Що відрізняє людей від мавп? Люди ходять в барбер-шопи, спа-салони, інколи до церкви та на виборчі дільниці. Люди мають аккаунт на фб та бажання цілеспрямовано знищувати одне одного просто зі спортивного інтересу. Найголовніше, у нас є здатність вигадувати історії, оповіді, міти. Наприклад, такий. Отруйна змія вкусила героя війни за ногу. Рана не гоїться, гниє і смердить так, що ніхто не може перебувати поруч. Героя війни ізолюють на острові, де він страждає від фізичного болю, самотності і комплексу жертви. Але настає момент, коли всі розуміють: без нього війна не завершиться. Герой повинен вирішити: залишитися страждати на острові, чи повернутись і допомогти тим, хто його сюди запроторив. Складний вибір. 
Пафосний – сказали б давні греки. 
Особисте VS Політичне – написали б у XX столітті. 
У міфах по-простому й не буває – казала вчителька зарубіжної літератури.
В житті, на жаль, теж –  відповів би Гайнер Мюллер. 
Ні, він би ніколи не сказав таку банальність – скажуть театрознавці. 
Що розумного міг сказати цей комуняка – скажуть націоналісти.
Що він, взагалі, знає про війну – скажуть ветерани.
Треба було частіше ходити в театр –  скаже Аїд, відкриваючи вам двері.

“Ненависть ця – то знак, що ти любив”

Прем’єра – 28 лютого 2020 року

місце – мала сцена
тривалість  – 2 години 30 хвилин з антрактом
для глядачів, яким виповнилося 18 років

Драматургія – Андрій Бондаренко і Лєна Лягушонкова за мотивами п’єси Вільяма Шекспіра
Режисерка – Роза Саркісян
Сценограф – з. д. м. України Мар’ян Савіцький
Художниця з костюмів – Діана Ходячих, Діана Янчук
Художники з освітлення – Вікторія Романчук, Артур Темченко
Звукорежисери – Володимир Помірко, Остап Шупер
Асистентка драматургів – Катерина Сегет
Асистент режисерки – Михайло Понзель
Відеозйомка – Владислав Білоненко

Діють:
Макбет – Михайло Понзель
Леді Макбет, Відьма – Надія Калинюк
Леді Дункан, Відьма – Таїсія Малахова
Леді Макдуф, Відьма – Ксенія Арнаут
Банко, Котик, Офіціант – Назар Бонящук
Ленокс – Данило Хромов
Малкольм, М’ясник, Солдат, Дреґ Квін  – Ростислав Колачник

Коли закінчується війна, постають питання: що робити з полоненими? Що робити зі зрадниками? Як засівати поля? Ти можеш подумати про це завтра. Це завтра ти зробиш щось вартісне, тебе поважатимуть і любитимуть, а на голові сяятиме золота корона. Завтра тебе покажуть по тєліку. Завтра справедливість переможе. Завтра ти зможеш грати на гітарі, бо мріяла про це з дитинства. Завтра ти станеш вільним. Завтра, завтра, завтра… 
А що робить тебе вільним? Втеча? Влада? Або – любов? Чи можна бути наполовину вільним? Наполовину королем? Наполовину другом?  
Завтра, завтра, завтра… Але завтра Бірнамський ліс піде на Дунсінан, а здоровенний кріль вискочить на дорогу і спитає: «Що таке – емансипація?»
Або – тут і зараз. Коли три стрьомні жінки пропонують тобі щось, що ти, може, й заслужив, не спіши радіти.

Андрій Бондаренко – драматург, доктор філософії. Пише п’єси з 2012 р. Дебютний текст “Літній сум” був надрукований у скороченому вигляді у часописі “Українська культура” #4, 2013. Зі своїми текстами неодноразово потрапляв у шорт-лісти українських драматургічних фестивалів – “Тиждень актуальної п’єси” та  “Драма. UA”. Захоплюється творчістю Платона та Лани Дель Рей. Зняв фільм “Ніч з Наталею” за своєю п’єсою “Інтерв’ю з другом”. За словами друга-штукатура: фільм, п’єса і автор – гамно.

Лєна Лягушонкова закінчила істфак ЛНУ  імені Т. Шевченка у м.Луганськ та працювала вісім років у казино. Перше публічне читання п’єси Лєни Лягушонкової відбулося на фестивалі Тиждень актуальної п’єси у 2018 році. Тричі намагалася написати текст про Голокост і тричі відкидала цю ідею. Любить історію Давнього Риму, але пише про “тут і зараз”. Страждає через власну недосконалість та любить котиків, бо вони – досконалі. Мріє створити текст вистави за коміксом. Впала в канал у Венеції. 

Роза Саркісян – режисерка-постановниця Івано-Франківського національного драматичного театру імені І. Франка, кураторка. Вивчала соціологію в ХНУ імені В. Каразіна та режисуру драматичного театру в ХНУМ імені П. Котляревського. Учасниця численних міжнародних майстер-класів, лабораторій, освітніх програм. Режисерка близько двох десятків вистав в різних містах України. Найвідоміші з них: “Мій дід копав, мій батько копав, а я не буду…” (спільно з Агнєшкою Блонською, драматурги –  Йоанна Віховська, Дмитро Левицький), “Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи” (драматургиня – Йоанна Віховська за темами твору “За дверима” Ельфріде Єлінек), “Прихоз 4:48” за п’єсою Сари Кейн. Любить каву з молоком. Без цукру. Червона шапочка сучасного українського театру.

МАКБЕТ: А хіба на війні бувають хороші хлопчики?

Прем’єра – 7 лютого 2020 року