Великий дім в Донецьку, заради якого вся родина, включно з 8-річною Нею, гарувала на ринку.
Зразково-показова квартира бабусі, де нічого не можна було торкатись. Навіть штор — їх слід було поправляти кожного разу, як вийдеш на балкон. Для цього навіть була спеціальна золотава паличка з гачком.
Орендована дача під Києвом, покрита цвіллю та пропахла сирістю.
Кавалєрка на Троєщині, де часто відключають гарячу воду, тому бабусю доводиться купати в холодній.
Місця пам’яті. Територія болю, огиди і принижень. Вона хоче це забути, але забуває лише слово «квасоля». Вона хоче відпочити. Їде в Затоку, Скадовськ, Іспанію, Данію, Польщу, Німеччину, Австрію, Італію, і навіть в Колумбію. Але ніде не може відпочити. Востаннє це вдалося в Криму, у 2013-му.

Режисерка — Світлана Ілюк

Читають:
Я — Зоряна Дибовська
Мама — Анастасія Лісовська
Ба — Катерина Кудлач
Мій чоловік, Митник-поляк, Заробітчанин, Лікарка, Мужик на ринку, Він — той, кого не можна називати — Дмитро Наумець

Прем’єра — 12 березня 2021 року

Світлини: Романа Яремин