From Germany With Love


місце – велика сцена
приблизна тривалість – 1 година 45 хвилин без антракту
вистава відбувається українською мовою


Автори: Андре Ерлен і Штефан X. Крафт


Ви чули коли-небудь про місто Зенфтенберг? Ні? Не хвилюйтесь, потренувавшись кілька разів ви зможете правильно вимовити його назву.
Більше того, завдяки театру Лесі маєте шанс відкрити для себе це маленьке місто між Дрезденом і Берліном.
Його мешканці відправили вам посилку, наповнену відбитками їхнього життя в Брандербурзі – однієї з федеративних земель в Німеччині з великим вугільним басейном. Розкриваючи її, ви познайомитесь з молодою жінкою, яка поїхала із Зенфтенбергу  аж до Австралії, аби стати пекарем, а потім повернулась і відкрила найкращу пекарню в місті. Перед вами також постане старий чоловік, який колись очолював шахту, а тепер керує шахтарським хором, всі учасники якого мають понад 80 років. Вам навіть пощастить почути одну з їхніх улюблених пісень. Ви зустрінете двох дуже яскравих 10-річних хлопчиків, соціального працівника, молоду маму, місцеву вчительку і багатьох інших. Ви покуштуєте те, що люблять їсти мешканці Зенфтенбергу, і врешті-решт, сподіваємось, (в)пізнаєте частинку їхнього життя – сліди печалей і радостей людей з маленького міста за 1500 кілометрів від нас. І, можливо, географія перестане мати таке велике значення.

Прем’єра – 1 лютого 2020 року 


“From Germany With Love” – перша частина українсько-німецького театрального проекту “Прикордонні території – ідентичність, різноманітність, суспільство: зараз, до та після”.
Проект реалізовують троє партнерів: Театр Лесі Українки (м. Львів, UA),Театр Нова Сцена/Die Neue Bühne (м. Зенфтенберг, GE) та Незалежний театр Futur3 (м. Кельн, GE).
Метою співпраці є міжкультурне спілкування, обмін досвідом та налагодження нових форм комунікації через театральні копродукції.
Впродовж 2020-2021 років буде створено ще дві копродукції.
Проект відбувається за підтримки Фонду Допельпас/Fond DoppelPass (GE)


Андре Ерлен – театральний діяч. Народився у 1974 році  в Німеччині. Закінчив Kunstakademie Düsseldorf, клас живопису та теорії мистецтва професора Герхарда Мерца. В 1995-2001 рр. був членом Actors´ Studio Pulheim. Брав участь у Studio’s German-Polish, освітній програмі, яка передбачала співпрацю з Театральною школою Кракова і Театром Гардженіце та навчання в Єжи Штура, Кристофа Міклашевський та співачки Ольги Швайгер. У 2002 році починає створювати музичні і театральні перформанси з українською співачкою і композиторкою Мар’яною Садовською. З 2004 року – художній спів-керівник експериментального театру Futur3, член-засновник театральної мережі Freihandelszone (м. Кельн). З 2006 року – художній спів-керівник та куратор міжнародного театрального фестивалю танцю та театру GLOBALIZE:COLOGNE. Учасник багатьох мистецьких платформ в Європі та Азії. Отримав кілька нагород за акторську майстерність та режисуру. Проводив семінари для акторів на International workshop festival Tel Aviv Israel та у Принстонському університеті, США. З 2016 року працює викладачем акторської майстерності  у Theaterakademie Köln. 
Штефан Х. Крафт – актор, режисер та викладач акторської майстерності. Народився 1966 року у Фрайбурзі. Навчався в Університеті Кельну. Пізніше студіював акторську майстерність та режисуру у Німеччині та Швейцарії. У 1992-2004рр – учасник швейцарської театральної компанії «Theater pour le moment», постановки якої відомі своїм експериментальним підходом до мови та руху. Гастролював в Німеччині, Франції, Великобританії, Польщі, Греції, Бельгії, Індонезії та Сінгапурі. З 1997 по 2003 рік був директором театральної частини Kulturhallen Dampfzentrale в Берні (Швейцарія). Співпрацює з великими театральними колективами Німеччини та Швейцарії та є одним із засновників театральної компанії Futur3 (Кельн) та Freihandelszone ensemble netzwerk (Кельн). Співкуратор міжнародних театральних фестивалів GLOBALIZE:COLOGNE and URBÄNG!. Викладає акторську майстерність для дітей і для студентів у Drama School DER KELLER в Кельні.Окрім праці в театрі, любить проводити час з улюбленими людьми і сидіти на березі Північного моря. 

УЯВНІ МАРШРУТИ ЛЬВОВОМ

місце – Галерея сценографії
вистава для 10 глядачів та глядачок

тривалість – 1 година


Авторка ідеї та драматургиня – Вікторія Миронюк
Текст – Вікторія Миронюк і перформерки
Перформерки – Зоряна Дибовська і Катерина Кудлач; Анна Єпатко і Софія Лешишак; Анастасія Лісовська і Ісабель Меркулова;
Сценографія – Вікторія Миронюк
Звукове дослідження – Остап Мануляк
Постановка голосу – Микола Тетюк
Звукорежисер – Володимир Помірко
Анімація – Олексій Хорошко
Стилістика костюмів – Вікторія Миронюк та Ірина Полянська
Художниця з костюмів – Ірина Полянська



Уявіть Львів минулого, сьогодення і майбутнього на піщаній поверхні: як пропливає історія міста та його мешканців між берегами Полтви? Що історія невидимої ріки може розповісти про нас з вами; які міфи/історії ми пов’язуємо з нею та з тим, що приховано від очей? І, врешті-решт, куди виведуть нас її підземні водні потоки?
Уявні маршрути Львовом – це інтимний перформанс, який через гру у піску досліджує перетини львівських історій та урбаністичних асоціацій. Річковий пісок Полтви та óбрази на ньому стануть відправними точками у фантазійній подорожі учасників та учасниць, які зануряться в уявний світ Львова через водну стихію, точніше її відсутність.
Апелюючи до середньовічного жанру ітінерарій (докладних паломницьких текстів та ілюстрацій) і містеріального театру, “Уявні маршрути Львовом”, підважують їх, концентруючись на сучасних темах міської екології, історії місцевих громад та дис/утопічного майбутнього. Крім того, на відміну від минулих епох, провідницями у цьому піщаному ритуалі стануть дві знатниці, які розкриють не тільки секрети міста і його підземної води, але й уяву та пам’ять присутніх на дійстві, які пливтимуть за напрямком ріки Полтви та її приток.


Перший Західний про "Уявні маршрути Львовом"

Якою була Полтва, перш ніж її сховали в підземний колектор? Туристичною візитівкою Львова, зарибленою водоймою чи єдиною в місті каналізацією?Відповідь на це питання уже знає ТРК ПЕРШИЙ ЗАХІДНИЙ. Maryna Pityliak, дякуємо за сюжет!А Прем'єра. Уявні маршрути Львовом уже СЬОГОДНІ та завтра (20-21 ГРУДНЯ).Квитки шукайте тут:20/12 (15:00) – https://cutt.ly/trwyPUq20/12 (17:00) – https://cutt.ly/1rwyD0k20/12 (19:00) – https://cutt.ly/BrwyG6621/12 (15:00) – https://cutt.ly/SrwyK5b21/12 (17:00) – https://cutt.ly/3rwyZYd

Posted by Театр Лесі Українки on Friday, December 20, 2019


Вікторія Миронюк — міждисциплінарна мисткиня, перформерка та працівниця театру. Закінчила магістерські програми “Теорія культури” в Національному університеті “Києво-Могилянська Академія” у Києві та “Сучасні сценічні практики та візуальна культура” в Мадриді, а також програму післядипломної освіти “Вищі студії перформансу та сценографії” у Брюсселі. Вікторія працює над проектами на перетині перформативних, учасницьких та візуальних мистецьких практик, які досліджують питання ритуальних структур, їхні межі та потенціали. Презентувала свої роботи на фестивалях Zurcher Teatr Spektakel, Festival Belluard Bollwerk International, La Cosa en Casa, Festival Les Nuits Blanches, ParadeFest, Фестиваль молодих українських художників, та інших подіях.


У тексті перформансу використано: вірш Дебори Фоґель у перекладі Юрка Прохаська, уривки діалогів із п’єси “Сватання на Гончарівці” Григорія Квітки-Основ’яненка, уривок опери Ріхарда Ваґнера “Лоенгрін”.


Перформанс створено за підтримки Центру міської історії


Прем’єра – 20 грудня 2019

МОЇ РОДИЧІ ТА ІНШІ ПОКИДЬКИ

за п’єсою “Мать Горького” Лєни Лягушонкової
тривалість – 60 хвилин без антракту
місце – велика сцена
для глядачів, яким виповнилося 18 років!


Драматургиня – Лєна Лягушонкова
Режисер – Ігор Білиць
Сценограф – Володимир Стецькович
Художник з освітлення – Вікторія Гуч-Романчук, Артур Темченко
Художниця з костюмів – Ірина Полянська
Музичне оформлення – Остап Шупер, Володимир Помірко, Оксана Цимбаліст, Андрій Кравчук
Звукорежисери – Володимир Помірко, Остап Шупер


Діють:
V – Зоряна Дибовська, Софія Лешишак
W – Анастасія Лісовська, Оксана Цимбаліст
Грек – Андрій Кравчук, Роман Кривдик
Олег – Андрій Кравчук, Василь Сидорко
Діанка – Анна Єпатко, Катерина Кудлач
Мама V і W – Тетяна Фролова
Мама Діанки, жінки – Анастасія Лісовська, Ісабель Меркулова
Женька – Віталій Гордієнко, Михайло Понзель
Мужик, батько Діанки – Сергій Литвиненко, Василь Сидорко
Учасники та учасниці ВІА: Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Роман Кривдик, Катерина Кудлач, Софія Лешишак, Оксана Цимбаліст




Дядько, який їздить на заробітки в Москву. Двоюрідний брат, який копає бурштин. Тітка, яка безкінечно надсилає передачки в тюрму синові-рецидивісту. Бабця, яка виховує дітей своєї непутящої дочки.
Вуйко, який відводить каналізаційні відходи прямо в річку. Сестра, яка двадцять років живе в Чехії і передає звідти прострочені продукти. Її чоловік, який вважає, що вона там торгує тілом.
Ні, ми не забираємо хліб в сценаристів шоу «Говорить Україна». Ми хочемо поговорити в театрі про долі наших родичів, близьких чи просто знайомих, яким трохи менше пощастило в житті. Бо в них була погана перша вчителька?
Бо вони не отримали вищу освіту? Бо батько був слабким? Бо мама не казала, що вони найкращі? Бо ходили тусуватись за гаражі замість бібліотеки? Бо вони є в кожного. Бо вони – це спосіб не втрачати зв’язок з реальністю.
Так, за них інколи соромно. Але цей сором відчуваємо ми. Значить, він про нас.


"Мої родичі та інші покидьки"_trailer

Жанр – сімейна сага за п’єсою “Мать Горького” Лєни Лягушонкової Дядько, який їздить на заробітки в Москву. Двоюрідний брат, який копає бурштин. Тітка, яка безкінечно надсилає передачки в тюрму синові-рецидивісту. Бабця, яка виховує дітей своєї непутящої дочки.Вуйко, який відводить каналізаційні відходи прямо в річку. Сестра, яка двадцять років живе в Чехії і передає звідти прострочені продукти. Її чоловік, який вважає, що вона там торгує тілом. Ні, ми не забираємо хліб в сценаристів шоу «Говорить Україна». Ми хочемо поговорити в театрі про долі наших родичів, близьких чи просто знайомих, яким трохи менше пощастило в житті. Бо в них була погана перша вчителька?Бо вони не отримали вищу освіту? Бо батько був слабким? Бо мама не казала, що вони найкращі? Бо ходили тусуватись за гаражі замість бібліотеки? Бо вони є в кожного. Бо вони – це спосіб не втрачати зв’язок з реальністю.Так, за них інколи соромно. Але цей сором відчуваємо ми. Значить, він про нас.Драматургиня – Лєна ЛягушонковаРежисер – Ігор БілицьСценограф – Володимир СтецьковичХудожник зі світла – Вікторія Романчук, Артур ТемченкоХудожниця з костюмів – Ірина ПолянськаЗвукорежисер – Остап Шупер, Володимир ПоміркоДіють:V – Зоряна Дибовська/ Софія ЛешишакW – Оксана Цимбаліст / Анастасія ЛісовськаГрек – Роман Кривдик / Андрій КравчукОлег – Василь Сидорко / Андрій КравчукДіанка – Анна Єпатко / Катерина КудлачМама V і W – Тетяна ФроловаМама Діанки, жінки – Анастасія Лісовська / Ісабель МеркуловаЖенька – Віталій Гордієнко / Михайло ПонзельМужик, батько Діанки – Василь Сидорко / Сергій ЛитвиненкоУчасники та учасниці ВІА: Андрій Кравчук / Роман Кривдик (гітара), Катерина Кудлач / Зоряна Дибовська (бас гітара), Софія Лешишак / Оксана Цимбаліст(синтезатор)Прем’єра – 1 грудня 2019 року

Geplaatst door Театр Лесі Українки op Donderdag 9 januari 2020

Що це за дивні речі родом з 90-х? Ми запитали в акторів та актрис Театру Лесі

Шо там по стілю, наші сучасні та прогресивні? Ніхто вже не розводить водичку Yuppi в очікуванні "Альфа"? Ніхто не грає в наклейки на лавочці біля під'їзду? Ніхто не замовляє в Миколая оту футболку з Лео із "Титаніка"?Разом з акторами та актрисами ми вирішили вам нагадати те дитинство, якого ми вже трохи відцуралися. Тож, будьте обережні, бо відео викликає ностальгійну сльозу за суворими 90-ми. Якщо захочеться більше – чекаємо вас 27-ГО ГРУДНЯ о 19:00 на Прем'єра. Мої родичі та інші покидьки (18+).Квитки шукайте тут – https://cutt.ly/areVVrm*************************************************************************************Ідея – В.О.В відділ Театр Лесі УкраїнкиЗнімання, монтаж – Віталік ГордієнкоЗвук – Василь КолісникСвітло – Viktoriia RomanchukАктори та актриси: Віталік Гордієнко, Kateryna Kudlach, Andriy Kravchuk, Isabel Merkulova, Sergiy Lytvynenko, Anna YepatkoP.S. Загадковий голос за кадром – Загін Кіноманів

Geplaatst door Театр Лесі Українки op Maandag 23 december 2019


Лєна Лягушонкова закінчила істфак ЛНУ ім. Шевченка у м. Луганськ та працювала вісім років у казино. Перше публічне читання п’єси Лєни Лягушонкової відбулося на фестивалі Тиждень актуальної п’єси у 2018 році. Тричі намагалася написати текст про Голокост і тричі відкидала цю ідею. Любить історію Давнього Риму, але пише про “тут і зараз”. Страждає через власну недосконалість та любить котиків, бо вони – досконалі. Мріє створити текст вистави за коміксом. Впала в канал у Венеції.

Прем’єра – 1 грудня 2019 року

ЛЮДИ


за п’єсою Моніки Каньової
місце – велика сцена
тривалість – 1 година 20 хвилин


Перекладачка – Ірина Забіяка
Режисер – Василь Колісник
Сценографія – Ірина Полянська
Пластика – Галина Щупак
Художник зі світла – Артур Темченко


Діють:
Йозеф – Андрій Кравчук
Василь – Віталій Гордієнко
Контролерка – Оксана Цимбаліст
Тихий – Сергій Литвиненко
Ольга – Ісабель Меркулова
Яромір – Дмитро Наумець



Інколи здається, що у світі немає нічого складнішого за людські стосунки. От наприклад – Йозеф. Чоловік переживає не найкращий період свого життя. Колись успішний і впливовий – тепер занедбаний, стомлений і нібито хворий. Йозеф страждає. Бідолашний Йозеф! Страждає від усіх цих невдячних, пихатих, поверхневих людей. Вам, може, навіть стане його шкода. Саме в цей момент варто згадати, що людські стосунки будуються з двох боків. І якщо хтось вперто викладає з цеглин стіни, цементуючи їх маніпуляціями, то рано чи пізно опиниться в лабіринті, де жодна Аріадна не подасть йому нитку. Та вона й не потрібна, якщо ти – Мінотавр.


Прем’єра – 8 червня 2019 року


Вистава відбувається в рамках спільного з Činoherní studio Theatre (Чехія) проекту “Діалог без кордонів” за підтримки Чеського Центру в Києві


Про авторів вистави

Моніка Каньова – народилась 1979 року в Празі, де і мешкає донині. Вивчає театро- та кінознавство в Університеті імені Палацького в Оломоуці та працює в ательє і майстернях Національного театру. Пише у невеличкій квартирі над корчмою. А те, про що не пише, – фотографує і малює. «Мене цікавить людська суть – людина повна протиріч, людина, яка змушена жити у суспільстві, відкидаючи це суспільство. Обожнюю філософію Ніцше, Кʼєркегора, Юнга, Шопенгауера. Вони мене надихають»


Василь Колісник – народився 1990 року в Тернопільській області. Закінчив факультет мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Працює актором у Львівському академічному театрі імені Лесі Курбаса. Засновник та автор подкаст-шоу «Радіо Скорбота». Любить котів і кататись на ровері.

ЛЮДИ


за п’єсою Моніки Каньової
місце – велика сцена
тривалість – 1 година 20 хвилин


Перекладачка – Ірина Забіяка
Режисер – Василь Колісник
Сценографія – Ірина Полянська
Пластика – Галина Щупак
Художник зі світла – Артур Темченко


Діють:
Йозеф – Андрій Кравчук
Василь – Віталій Гордієнко
Контролерка – Оксана Цимбаліст
Тихий – Сергій Литвиненко
Ольга – Інна Лиховид, Ісабель Меркулова
Яромір – Дмитро Наумець



Інколи здається, що у світі немає нічого складнішого за людські стосунки. От наприклад – Йозеф. Чоловік переживає не найкращий період свого життя. Колись успішний і впливовий – тепер занедбаний, стомлений і нібито хворий. Йозеф страждає. Бідолашний Йозеф! Страждає від усіх цих невдячних, пихатих, поверхневих людей. Вам, може, навіть стане його шкода. Саме в цей момент варто згадати, що людські стосунки будуються з двох боків. І якщо хтось вперто викладає з цеглин стіни, цементуючи їх маніпуляціями, то рано чи пізно опиниться в лабіринті, де жодна Аріадна не подасть йому нитку. Та вона й не потрібна, якщо ти – Мінотавр.


Прем’єра – 8 червня 2019 року


Вистава відбувається в рамках спільного з Činoherní studio Theatre (Чехія) проекту “Діалог без кордонів” за підтримки Чеського Центру в Києві


Про авторів вистави

Моніка Каньова – народилась 1979 року в Празі, де і мешкає донині. Вивчає театро- та кінознавство в Університеті імені Палацького в Оломоуці та працює в ательє і майстернях Національного театру. Пише у невеличкій квартирі над корчмою. А те, про що не пише, – фотографує і малює. «Мене цікавить людська суть – людина повна протиріч, людина, яка змушена жити у суспільстві, відкидаючи це суспільство. Обожнюю філософію Ніцше, Кʼєркегора, Юнга, Шопенгауера. Вони мене надихають»


Василь Колісник – народився 1990 року в Тернопільській області. Закінчив факультет мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Працює актором у Львівському академічному театрі імені Лесі Курбаса. Засновник та автор подкаст-шоу «Радіо Скорбота». Любить котів і кататись на ровері.


Geplaatst door Театр Лесі Українки op Dinsdag 24 september 2019

TIMETRAVELLERS

sci fi + нова драма за п’єсою Анастасії Косодій “Timetraveller`s guide to Donbass”
місце – велика сцена
тривалість – 1 година 20 хвилин без антракту
для глядачів, яким виповнилось 16 років


Режисер – Джек Кловер
Сценограф – Олексій Хорошко
Медіа – Олексій Хорошко, Діана Ходячих
Художник зі світла – Артур Темченко
Художниця з костюмів – Ірина Полянська
Звукорежисер – Остап Шупер


Діють:
Пілігрим 1 – Анастасія Лісовська
Пілігрим 2 – Роман Кривдик, Олег Стефан
Хор – Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Сергій Литвиненко, Тетяна Фролова, Оксана Цимбаліст



Що таке машина часу? DeLorean DMC-12? Чи, може, до прикладу, холодильник бути машиною часу, якщо він продовжує термін (час!) придатності речей?
Або.
Закрийте очі. Ви – в машині часу. Задайте часо-просторові координати. Рушайте. Не створюйте парадоксів.
На Донбасі є великий пам’ятник Артему, якого насправді звали Федір. Це парадокс. Українські території захоплює країна, яка зобов’язалась захищати її суверенітет. Це парадокс.
Їх не уникнути. Ви зрозумієте це, коли буде занадто пізно. Вишні і абрикоси все одно цвістимуть, а зірки світитимуть. Чоловік вб’є корову. Двоє пілігримів сидітимуть на траві. Поруч фатально змахне крильцями метелик.


“Люди дуже люблять тужити”


Прем’єра – 16-те березня 2019 року


Мова вистави – українська

Geplaatst door Театр Лесі Українки op Vrijdag 3 mei 2019

БАБА ПРІСЯ

за п`єсою Павла Ар`є «На початку та наприкінці часів…»
тривалість – 2 години без антракту

місце – велика сцена
для повнолітніх глядачів


Режисер – заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук
Художник – Олексій Хорошко


Діють:

Баба Пріся – лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, заслужений артист України Олег Стефан
Вовчик, Батько – Василь Сидорко
Слава – Зоряна ДибовськаАнна Єпатко
Дільничий – Сергій Литвиненко
Русалки-радіо-Свобода – Софія ЛешишакОксана Цимбаліст



Знаєте, от буває бабуся. Пече найсмачніші пиріжки, в’яже найтепліші шкарпетки, передає домашнє вино чи мариновані огірки, при кожній зустрічі намагається втиснути тобі в жменю пару гривень, навіть якщо твоя зарплата в п’ять разів більша за її пенсію. Її слова – теплі, руки – лагідні.
А буває – баба. Вона ставить пастки на дичину, лікується (чого гріха таїти – часто і розважається) грибами і травами, орієнтується в болотних стежках. Може дати стусана онукові, якщо порушив наказ чи з’їв її згущонку; своїми руками зарізати у війну 12-х німців, а словами – викликати на кін саму смерть. Вона точно знає, що належить ій, і не поступиться цим, хто б не став перед нею: місцевий дільничий чи Михайло Горбачов.
Не засмучуйте і не розчаровуйте бабусь, бо від бабиного гніву ніхто не врятується.


Прем`єра – 20 лютого 2015 року

ЛЮДИНА В ПІДВІШЕНОМУ СТАНІ

за п’єсою Павла Ар’є
тривалість – 2 години з антрактом
місце – велика сцена
для повнолітніх глядачів


Режисер – Ігор Білиць

Художнє оформлення – Оксана Радкевич

Художник з медіа – Денис Курилов



Діють

Людина в підвішеному стані , Соль – Дмитро Наумець
Режисер, Ля – Іван Довгалюк
До – Тетяна Фролова
Ре – Анна ЄпаткоОксана Цимбаліст
Мі – Роман Кривдик
Фа – Марія Городечна; Інна Лиховид
Завліт – Андрій Кравчук


П`єса «Людина в підвішеному стані» написана у 2011 році. Це перша постановка п`єси в Україні та світі.  Символічно, що вона відбувається в театрі Лесі, де стались події частково описані в тексті.
Наркотики, зброя, бійки, матюки, секс, скандали, гомосексуальні зв’язки. Ні, це не про голлівудський трилер. Це про український театр. Вистава «Людина в підвішеному стані» львівського театру імені Лесі Українки – це драматична детективна історія, переповнена інтригами, конфліктами та інтимними подробицями. Зрозуміти, де закінчується гра і починається реальне життя, стає не так просто. Вистава руйнує бар`єри: між сценою і залом, глядачем та актором, поміж театром і «реальним життям», вигадкою і правдою. Якщо ви не боїтесь подивитись правді в очі – ця вистава для вас. Театр – це живі тіла, інколи наповнені силіконом, це обличчя, часто спотворені болем, які помилково сприймають за маски. І він ближче, аніж ви думаєте.

Прем`єра – 16 вересня 2016 року

КАЛІГУЛА

за п`єсою Альбера Камю
місце – велика сцена
тривалість – 2 години 20 хвилин з антрактом
для повнолітніх глядачів


Режисер – заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук
Сценографія та костюми – Олексій Хорошко
Світло – Андрій Чайковський
Звук – Тарас Пурдик


Діють

Калігула – Назар Павлик
Кезонія – Оксана Цимбаліст
Гелікон –Василь Сидорко
Сціпіон – Андрій Кравчук
Хереа – Іван Довгалюк
Патрицій-управитель – Наталія Довгалюк; Рита Гуркач
Мерея, Сенект – Сергій Литвиненко
Муцій, Лепід – Дмитро Наумець
Патрицій – Анастасія Лісовська; Віра Ціхацька
Жінка з мечем – Зоряна Дибовська; Галина-Марія Павлик
За участі блюз-рок гурту The Glass: вокал – Оксана Цимбаліст, бас-гітара – Остап Шупер, соло-гітара – Назар Павлик, steel-гітара – Юрій Смірнов, ударні – Юрій Табака



Життя людини зводиться до балансування між крайніми точками. Керовані бажаннями, люди, рано чи пізно, опиняються в ситуації, коли бажане стає неможливим з різних причин. І саме тут свобода стає небезпечною. В ситуації усвідомлення абсолютної самотності, керуючись абсурдним бажанням неможливого, людина стає здатною на все.  Суспільство приречене. Краса не рятує. Любов – всього лиш інструмент для маніпуляцій.  Все, що залишилось від цивілізації та культури – порожні форми. Чи зможемо ми знайти новий зміст?


Прем`єра – 24-го листопада 2017 року

 

 

ГОРИЗОНТ 200

місце – велика сцена
тривалість – 3 години 30 хвилин з антрактом
для глядачів, яким виповнилось 16 років


Драматургині – Олена Апчел, Оксана Данчук
Режисерка – Олена Апчел
Сценографи – Олена Апчел, Олексій Хорошко
Композиторка – Олександра Малацковська
Авторка пісень – Олена Апчел
Саунд-дизайнер – Назар Павлик
Художник зі світла – Артур Темченко
Медіа-художники – Діана Ходячих, Олексій Хорошко
Діють: Зоряна Дибовська, Андрій Кравчук, Роман Кривдик, Катерина Кудлач, Сергій Литвиненко, Анастасія Лісовська, Світлана Мельник, Михайло Понзель, Василь Сидорко, Оксана Цимбаліст
Асистентка режисерки – Світлана Ілюк
Звукорежисер – Остап Шупер
Художники з костюмів – Олена Апчел, Тетяна Калініченко, Олексій Хорошко, Діана Янчук
Керівниця художньо-постановочної частини – Тетяна Попович
Реквізиторка – Ганна Осадчук
Художниці-оформлювачки – Ірина Полянська, Марія Остап’юк, Наталія Ліснича
Завідувачка костюмерним цехом – Галина Гладун
Монтувальники сцени – Сергій Литвиненко, Олег Жеребецький, Андрій Кравчук
Керівниця проекту – Вікторія Швидко
Директорка-художня керівниця театру – Ольга Пужаковська

 



Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи.
Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання?
Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим.
Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні.
Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному?
Ця вистава – привід для нас, як для покоління, якому необхідно перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.


“Люди, яких ти не пізнаєш, для тебе не існують. Міста, в яких ти не був, для тебе не існують. Країна, яку ти не знаєш, виглядає не так, як ти хочеш”


У виставі використовуються документальні монологи шахтарів із Львівсько-Волинського та Донецького вугільних басейнів, роздуми на різні теми акторів та акторок театру Лесі, відео, зняті Яремою Малащуком, під керівництвом Вікі Торнтон та Андрієм Чадом, драматургічний фікшн, витяги з різноманітних інструкцій та словників, аудіозаписи з шахти,  щоденникові записи, матюки, жарти, підйоби, фрагменти підслуханих розмов уві сні, внутрішні переживання учасників та учасниць постановочної групи, озвучені на перекурі, цитати, купа цитат, гори цитат.


Особливу подяку за допомогу у виробництві вистави висловлюємо шахті “Відродження”, а також особисто Ігореві Жураковському з Червонограду, Денису Севостьянову з Білозерського та Дмитрові Зеленому з Добропілля


Постановка здійснена за підтримки Українського культурного фонду в рамках “Остання неділя серпня – міждисциплінарного проекту через призму шахтарства” і в партнерстві з Міжнародним фондом “Відродження”, Мистецькою Майстернею “Драбина”, Мистецькою радою “Діалог”, Львівською міською радою


УВАГА! У виставі використовуються яскраві світлові та звукові ефекти. Це може негативно впливати на самопочуття і стан людей. Бережіть себе і своїх близьких.


Фото – Тетяна Джафарова і Романа Яремин
Прем’єра – 7 листопада 2018-го року