Що таке Європа? Гострі шпилі готичних соборів? Гарно освітлені набережні річок? Затишні кав’ярні в пастельних тонах з смачними тістечками? Безтурботні і яскраві прайди? Комфортний громадський транспорт? Так.
А ще. Депресивне містечко. Люди там втрачають роботу і одне одного. Єдиний зв’язок з цивілізованим світом – залізниця. Станція, яка її обслуговує – занедбана і стара. Потяги зазвичай минають її на великій швидкості, залишаючи за собою тривожне гудіння у вухах і клубки диму. Про прийняття іншого і милосердя, тут не чули, бо вони не входять в меню єдиного місцевого бару чи в програму передач локального телеканалу.
Якщо не втечеш – ти помреш. Це ясно, як білий день. Куди тікати, якщо ти в Європі?
Перекладачка – Олеся Камишникова Режисер – Дмитро Захоженко
Що таке Європа? Гострі шпилі готичних соборів? Гарно освітлені набережні річок? Затишні кав’ярні в пастельних тонах з смачними тістечками? Безтурботні і яскраві прайди? Комфортний громадський транспорт? Так.
А ще. Депресивне містечко. Люди там втрачають роботу і одне одного. Єдиний зв’язок з цивілізованим світом – залізниця. Станція, яка її обслуговує – занедбана і стара. Потяги зазвичай минають її на великій швидкості, залишаючи за собою тривожне гудіння у вухах і клубки диму. Про прийняття іншого і милосердя, тут не чули, бо вони не входять в меню єдиного місцевого бару чи в програму передач локального телеканалу.
Якщо не втечеш – ти помреш. Це ясно, як білий день. Куди тікати, якщо ти в Європі?
Перекладачка – Олеся Камишникова
Режисер – Дмитро Захоженко
Сценографія – Олексій Хорошко
Художники з освітлення – Вікторія Романчук, Артур Темченко
Звукорежисери – Володимир Помірко, Остап Шупер
Відеозйомка – Владислав Білоненко
Читають: Назар Бонящук, Зоряна Дибовська, Роман Кривдик, Сергій Литвиненко, Ісабель Меркулова, Дмитро Наумець, Михайло Понзель, Василь Сидорко
Це історія, як ви уже зрозуміли, про маленьке містечко на кордоні, що досі живе минулою славою і старими здобутками. А ще жителі та жительки цього міста "харчуються" сексизмом, расизмом і радикальним націоналізмом. Тож, тобі точно буде непереливки, якщо ти мислиш інакше. Бо "ні-ні-ні" інакодумству і "ата-та-та" за те, що ти не місцевий/ -а.Отака собі Європа. Перформативне читання (18+).Показ уже завтра, 24-ГО СІЧНЯ, о 19:00.Квитки для тебе тут – https://cutt.ly/VrmJzxuP.S. В січні буде всього два покази, тому встигни побачити щось геть інше ;).
Тривалість: 1 година без антракту Місце: Велика сцена Вікове обмеження: 18+
Дядько, який їздить на заробітки в Москву. Двоюрідний брат, який копає бурштин. Тітка, яка безкінечно надсилає передачки в тюрму синові-рецидивісту. Бабця, яка виховує дітей своєї непутящої дочки. Вуйко, який відводить каналізаційні відходи прямо в річку. Сестра, яка двадцять років живе в Чехії і передає звідти прострочені продукти. Її чоловік, який вважає, що вона там торгує тілом. Ні, ми не забираємо хліб в сценаристів шоу «Говорить Україна». Ми хочемо поговорити в театрі про долі наших родичів, близьких чи просто знайомих, яким трохи менше пощастило в житті. Бо в них була погана перша вчителька? Бо вони не отримали вищу освіту? Бо батько був слабким? Бо мама не казала, що вони найкращі? Бо ходили тусуватись за гаражі замість бібліотеки? Бо вони є в кожного. Бо вони – це спосіб не втрачати зв’язок з реальністю. Так, за них інколи соромно. Але цей сором відчуваємо ми. Значить, він про нас.
Лєна Лягушонкова закінчила істфак ЛНУ ім. Шевченка у м. Луганськ та працювала вісім років у казино. Перше публічне читання п’єси Лєни Лягушонкової відбулося на фестивалі Тиждень актуальної п’єси у 2018 році. Тричі намагалася написати текст про Голокост і тричі відкидала цю ідею. Любить історію Давнього Риму, але пише про «тут і зараз». Страждає через власну недосконалість та любить котиків, бо вони — досконалі. Мріє створити текст вистави за коміксом. Впала в канал у Венеції.
Історії про мрії і тривоги від чотирьох випадкових жінок, котрі на мить вивільнились з лещат щоденної рутини. Історії про чоловіків, які зазвичай розповідають в день 8-го березня. Історії про своє тіло, які інколи розповідають, сидячи в салоні краси. Історії кар’єрного росту і карколомних падінь, які показують зворотній бік життя кожної з них – сексуальної красуні, милої домогосподарки, завзятої професіоналки та люблячої матері. Історії про те, як, насправді, складно чоловікам і жінкам жити поруч щасливо і поважати одне одного. Так, в цій п’єсі є чоловік і він помирає в кінці. Так, це – спойлер, але це очевидно від початку, без огляду на вашу стать.
Переклад та читання п’єси відбувалося в рамках проекту FIT театру Лесі та за підтримки Гете-Інституту в Україні.
Сумний та іронічний залаштунковий хіт Oxana Cymbalist. Почути його та ще багато всього можна буде 8-ГО та 9-ГО ЛИСТОПАДА на Дами чекають. Перформативне читання.Квитки тут:8/11 – https://cutt.ly/Nem1iBD9/11 – https://cutt.ly/Nem1sszP.S. І якщо персонажка з п'єси переконана, що варто дбати про свою зовнішність, то ми впевнені, що, в першу чергу, треба пам'ятати про льодяники від кашлю та внутрішню красу.
Дві подружні пари помилково орендували одну й ту ж квартиру. У тісному просторі зіткнулись не просто різні люди, а різні світоглядні і ціннісні системи.
Кожен діалог, навіть, кожна репліка персонажів, розширює і поглиблює прірву, що розділяє умовних інтелектуалів та обивателів. На чиєму боці правда? А сила?
Що в підсумку перемагає в сучасному світі і чому в швейцарській квартирі всі так переймаються через мексиканський капелюх?
В рамках проекту FIT та за підтримки Гете-Інституту в Україні.
sci fi + нова драма за п’єсою Анастасії Косодій “Timetraveller`s guide to Donbass” місце – велика сцена тривалість – 1 година 20 хвилин без антракту для глядачів, яким виповнилось 16 років
Що таке машина часу? DeLorean DMC-12? Чи, може, до прикладу, холодильник бути машиною часу, якщо він продовжує термін (час!) придатності речей? Або. Закрийте очі. Ви – в машині часу. Задайте часо-просторові координати. Рушайте. Не створюйте парадоксів. На Донбасі є великий пам’ятник Артему, якого насправді звали Федір. Це парадокс. Українські території захоплює країна, яка зобов’язалась захищати її суверенітет. Це парадокс. Їх не уникнути. Ви зрозумієте це, коли буде занадто пізно. Вишні і абрикоси все одно цвістимуть, а зірки світитимуть. Чоловік вб’є корову. Двоє пілігримів сидітимуть на траві. Поруч фатально змахне крильцями метелик.
Перформативне читання відбулося 27 червня 2019 року
Документальна п’єса на одну дію за матеріалами стенограми зустрічі Президента України Володимира Зеленського з представниками лідерів фракцій від 21 травня 2019 року
Драматургія: Ігор Білиць, Оксана Данчук Режисер: Ігор Білиць
Читають: Володимир Бєглов, Богдан Грицюк, Віталій Гордієнко, Іван Довгалюк, Наталія Довгалюк, Софія Дяк, Зоя Красовська, Анна Лиско, Сергій Литвиненко, Андрій Матюнка, Володимир Мельніков, Ольга Пужаковська, Василь Сидорко, Тетяна Фролова
Горизонт 200. Так шахтарі кажуть про глибину дві тисячі метрів під землею. Для нас це і про дві тисячі кілометрів України з півночі на південь, зі сходу на захід. Це про нашу можливість бачити і небажання дивитися. Це про тих, хто не повертається. Це про перспективи. Це про викривлені закони реальності. Це про турбулентні часи. Ця вистава не про шахтарів, попри те, що створена на основі документального матеріалу, зібраного під час експедицій по вугільних басейнах України. Ця вистава про нас у надзвичайних історичних обставинах. Наскільки широким чи вузьким може виявитися мій особистий горизонт сприйняття в ситуації, коли я вибираю ставити або не ставити питання? Дія відбувається на уявному горизонті подій: в місці без часу, де не спрацьовують відомі нам фізичні закони, де змінюються позиції і думки задля того, аби збагнути закони нової реальності та осмислити ту, яку ми називаємо минулим. Дійові особи застрягли під завалами після вибуху в шахті. Вони чекають на порятунок, чекають команду рятувальників. Можна подумати, що вони – людство, яке зупинилося і розглядає свої здобутки. А, може, й ні. Ця вистава – привід поставити питання: навіщо мені шахти і шахтарі? Навіщо мені театр та актори? Навіщо актору шахтар і навпаки? Навіщо ми один одному? Ця вистава – привід для нас, як для покоління, якому необхідно перевести подих, щоб продовжити рух і побачити свій наступний горизонт. Або ні.
“Люди, яких ти не пізнаєш, для тебе не існують. Міста, в яких ти не був, для тебе не існують. Країна, яку ти не знаєш, виглядає не так, як ти хочеш”
У виставі використовуються документальні монологи шахтарів із Львівсько-Волинського та Донецького вугільних басейнів, роздуми на різні теми акторів та акторок театру Лесі, відео, зняті Яремою Малащуком, під керівництвом Вікі Торнтон та Андрієм Чадом, драматургічний фікшн, витяги з різноманітних інструкцій та словників, аудіозаписи з шахти, щоденникові записи, матюки, жарти, підйоби, фрагменти підслуханих розмов уві сні, внутрішні переживання учасників та учасниць постановочної групи, озвучені на перекурі, цитати, купа цитат, гори цитат.
Особливу подяку за допомогу у виробництві вистави висловлюємо шахті “Відродження”, а також особисто Ігореві Жураковському з Червонограду, Денису Севостьянову з Білозерського та Дмитрові Зеленому з Добропілля
Постановка здійснена за підтримки Українського культурного фонду в рамках “Остання неділя серпня – міждисциплінарного проекту через призму шахтарства” і в партнерстві з Міжнародним фондом “Відродження”, Мистецькою Майстернею “Драбина”, Мистецькою радою “Діалог”, Львівською міською радою
УВАГА! У виставі використовуються яскраві світлові та звукові ефекти. Це може негативно впливати на самопочуття і стан людей. Бережіть себе і своїх близьких.
Фото – Тетяна Джафарова і Романа Яремин Прем’єра – 7 листопада 2018-го року
Проект сценічних читань сучасної європейської драматургії відбувався з 19 по 22 вересня 2019 року в рамках 26 BookForum
«Жива сцена» — це сценічні читки семи п’єс сучасних європейських драматургів і драматургинь в якісних українських перекладах. У фокусі уваги проекту — яскраві, молоді і все ще маловідомі українській аудиторії закордонні автори, чиї п’єси можуть стати подіями на українських сценах. А ще — класика сучасного європейського театру в нових перекладацьких прочитаннях.
Географія авторів і авторок: Велика Британія, Ірландія, Німеччина, Польща, Сербія.
Читання здійснювалися силами режисерів та акторів Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
Проект відбувався у партнерстві з Британською Радою в Україні та Ґете-Інститутом в Україні за підтримки Українського культурного фонду.
Куратор проекту — Остап Сливинський.
Марцін Диясінський, «Я, Аліса»
Хотілося б сказати, що п’єса Марціна Диясінського — це діалог батька та доньки, але це не так. Це два паралельні монологи, скеровані до відсутнього слухача. Чи будь-яке говоріння — це лише перевірка акустики і тест на власне існування? Що (або хто) стоїть між цими двома найближчими людьми, які знають одне одного, як власну долоню?
Переклад з польської Остапа Сливинського.
Герта Мюллер, «Час — заточене коло».
Цей експериментальний і поетичний текст нобелівської лауреатки Герти Мюллер був написаний як радіоп’єса. Це — гра з асоціаціями, відлуннями, образами і спогадами, що виринають на межі сну та несвідомого. Чоловічий та жіночий голоси тчуть складне поетичне полотно.
Переклад з німецької Олесі Яремчук.
Семюел Бекет, «Остання стрічка Крепа»
Класика сучасної європейської драматургії. Чоловік на схилку своїх днів повертається в минуле, переслухуючи записи власного голосу з різних років. Щемкий діалог із самим собою на тлі минущості та усвідомлення невідворотності кінця.
Переклад з англійської Остапа Сливинського.
Душан Ковачевич, «Професіонал»
Ми ніколи не знаємо, в яку мить відкриємо пронизливу правду про себе. Вона може прийти до нас в образі випадкового незнайомця, чийого візиту ми вже ніколи не зможемо забути.
Переклад з сербської Марії Василишин та Алла Татаренко.
Вероніка Мурек, «Файнвайнбляйн»
Драматургія зірки молодої польської літератури Вероніки Мурек ні на що не схожа. Вона — сюррелістична і химерна, ніби сон, у якому ми впізнаємо окремі ситуації, предмети і слова, але загальна логіка — незрозуміла і тривожна. «Файнвайнбляйн» — це ім’я страховиська, яким лякають дітей у польській Сілезії.
Переклад з польської Ксенії Чикунової.
Керіл Черчіль, «Там, далеко»
«Там, далеко» — це п’єса про страх. Страх від випадково побаченого чи почутого, страх від уривків інформації, які наповнюють нас непевністю. Страх він незбагненності світу, який іноді здається неймовірно жорстоким.
Переклад з англійської Дена та Яни Гуменних.
Йорґ Менке-Пайтцмеєр, «Ти бачиш привидів»
Хвора на рак героїня бачить у лікарняній палаті дивну дівчину — чи то ангела, чи то привида. Розмова, яка починається між ними, перебуває на межі абсолютної відвертості. Світ аж ніяк не є радісним і мудро влаштованим місцем — якщо глянути на нього очима ангела і того, кого він веде за руку на той бік.
вистава-дослідження за мотивами драми “Блакитна троянда” Лесі Українки місце – велика сцена тривалість – 1 година 20 хвилин без антракту вистава для глядачів, котрим виповнилось 16 років
Кожен з нас когось любить, любив, або ще буде. Це прекрасно, це нормально. Проте, інколи любов переходить межі нормального і перетворюється у ризиковану, руйнівну гру, де вже не можна відрізнити реальність від ілюзії. Натомість, завжди є інший шлях – вибір на користь спокою та комфорту. Ну, майже завжди.
Перша драма Лесі Українки «Блакитна троянда», котра досі вважалася «несценічною», стає прекрасним ґрунтом для роздумів на тему різноманітності любові. Підсилена засобами фізичного театру та документальними свідченнями акторів, вистава демонструє кілька схем стосунків, поширених в сучасному світі: несамовита приречена любов, що має фатальні наслідки, зручне «міщанське» пристосування, любов з холодною головою, що ні до чого не зобов`язує, приємний флірт. Безліч варіантів – кожен може вибрати те, що йому чи їй пасує. Питання у тому, як бути щирим і чесно вибрати між спокійним, впорядкованим життям і варіантом «блиснути враз і згоріти», а також у тому, чи маємо ми, в принципі, такий вибір.
Режисер – Артем Вусик
Художнє оформлення – Денис Богомазов
Художниця з костюмів – Поліна Карпова
Світло, відеопроекції – Денис Курилов
Звук – Остап Шупер
Діють:
Любов – Оксана Цимбаліст
Орест – Володимир Пантєлєєв
Олімпіада Іванівна – Зоряна Дибовська
Груїчева – Марія Городечна; Галина-Марія Павлик
Милевський – Назар Павлик
Саня – Рита Гуркач
Острожин – Андрій Кравчук
Лікар – Василь Сидорко
Крицький – Дмитро Наумець
