«Діалог без кордонів» — це спільний проект двох театрів: Театру Лесі Українки (Львів, Україна) та Činoherní studio Theatre/Театру «Драматична студія» (Усті-над-Лабем, Чехія), що відбувався за підтримки Чеського центру в Києві.
Мета проекту полягала в тому, аби знайти спільні точки дотику, представляючи свою сучасну драматургію на професійній театральній сцені. Це один зі способів познайомитись ближче, не зважаючи на мовні бар’єри; це ідея співпраці для створення можливостей для спілкування.
«Діалог без кордонів» було розділено на три етапи:
І етап — Пошук: восени 2018 року обидва театри знайшли та обмінялись найкращими текстами сучасної драматургії — чеської та української. В результаті з 5 п’єс від кожного з партнерів було обрано по одній для постановки.
ІІ етап — Постановка: в 2019 році Činoherní studio Theatre/Театр «Драматична студія» розпочали роботу над постановкою п’єси Анастасії Косодій «Міністерство освіти і науки України”»(режисерка — Гана Марванова), прем’єра якої відбулась 19 квітня 2019 року. Театр Лесі Українки в свою чергу зупинився на постановці п’єси «Люди» Моніки Каньової (режисер — Василь Колісник), прем’єра якої відбулась 8-9 червня 2019 року.
ІІІ етап — Візит: наступний етап проекту — безпосередня зустріч команд на сценах одне одного. Так, в жовтні 2019 року Львів побачив інтерпретацію української п’єси Анастасії Косодій про подорожі в часі, а Усті-над-Лабем — бачення українського режисера п’єси Моніки Каньової про людей.
FIT (found-in-translation) — це наш спосіб за допомогою якісного перекладу пізнавати культуру, відкривати нові виміри театрального мистецтва та літератури, знаходити точки дотику, заповнювати білі плями, будувати мости і руйнувати стіни. Це також і унаочнення свого місця на європейській культурній мапі.
Мета проекту FIT — перекласти та представити публіці актуальні європейські драматургічні тексти. Окрім цього, серед основних завдань проекту — представити нові переклади безпосередньо українським театральним діячам: режисерам, драматургам, акторам, перформерам, завлітам. Оскільки саме з їхньою допомогою ці п’єси можуть реалізуватись у вигляді вистав на українських сценах.
Окрім перекладів та презентації текстів у вигляді сценічних читань, в рамках FIT відбувається публікація уривків п’єс в онлайн-виданні «Український театр 2.0.», який виступає головним інформаційним партнером проекту.
Не менш важливим для нас є те, щоб усі переклади відбувались легально, з оригінального тексту, та отримали авторизацію, а відтак були доступними для ознайомлення. Ми усвідомлюємо важливість праці авторів та перекладачів і переконані, що дотримання авторського законодавства є однією з передумов розвитку українського театрального середовища та культури загалом.
Проект було розпочато за підтримки Ґете Інституту в Україні, Польського Інституту в Києві та Британської Ради в Україні.
В рамках проекту вже відбулися: переклад і перформативне читання п’єси «Нюрнберг» Войцеха Томчика (перекладачка — Лариса Андрієвська, режисерка — Олена Апчел), «Монстри руйнують висотки» Лукаса Голлігера (перекладачка — Наталка Сняданко, режисер — Дмитро Захоженко), «Дами чекають» Сибілле Берг в перекладі Наталки Сняданко (режисер — Дмитро Захоженко) і п’єси «Європа» британця Девіда Грейга (режисер — Дмитро Захоженко). На черзі підготовка читання та перекладу п’єс «Ображені. Україна» білоруського драматурга Андрія Курейчика та «Top Girls» Керіл Черчіл.
Читання відбулися 13 та 26 червня 2019 Перекладачка — Лариса Андрієвська Режисерка — Олена Апчел Читають: Іван Довгалюк, Оксана Цимбаліст, Роман Кривдик Діють: Світлана Ілюк, Андрій Кравчук, Мар’яна Кривдик, Анастасія Лісовська, Світлана Мельник, Дмитро Наумець
Як багато ми не знаємо про себе? Як багато ми не знаємо про своє минуле? Як це невідоме впливає на наше теперішнє і майбутнє?
Польща. Наш час. Журналістка приходить до офіцера спецслужб у відставці на інтерв’ю. «Ви знаєте, як виривають нігті?» — питає він. Просить її стати свідком його викривальної сповіді. Хоче персональний Нюрнберг (який нарцисизм!). Натомість, обіцяє розповісти правду про життя і смерть батька журналістки, який теж був військовим. «Брехня – це фундамент комунізму. Брехня й нудьга» — каже досвідчений офіцер радянських спецслужб і піднімає слухавку, коли дзвонять у двері.
Нюрнберг. Перформативне читанняЯк багато ми не знаємо про себе? Як багато ми не знаємо про своє минуле? Як це невідоме впливає на наше теперішнє і майбутнє?Польща. Наш час. Журналістка приходить до офіцера спецслужб у відставці на інтерв’ю. “Ви знаєте, як виривають нігті?” – питає він. Просить її стати свідком його викривальної сповіді. Хоче персональний Нюрнберг (який нарцисизм!). Натомість, обіцяє розповісти правду про життя і смерть батька журналістки, який теж був військовим. “Брехня – це фундамент комунізму. Брехня й нудьга” – каже досвідчений офіцер радянських спецслужб і піднімає слухавку, коли дзвонять у двері.СЬОГОДНІ, 26-ГО ЧЕРВНЯ о 19:00 ОСТАННІЙ ПОКАЗ.Квитки на подію тут – https://my.su/f2x5bДо зустрічі в #ТеатрЛесі
Дві подружні пари помилково орендували одну й ту ж квартиру. У тісному просторі зіткнулись не просто різні люди, а різні світоглядні і ціннісні системи. Кожен діалог, навіть, кожна репліка персонажів, розширює і поглиблює прірву, що розділяє умовних інтелектуалів та обивателів. На чиєму боці правда? А сила? Що в підсумку перемагає в сучасному світі і чому в швейцарській квартирі всі так переймаються через мексиканський капелюх?
Читання відбулося 8 листопада 2019 року Драматургиня — Сібілле Берґ Перекладачка — Наталка Сняданко Режисер — Дмитро Захоженко Сценограф, художник з костюмів — Олексій Хорошко Медіа-художниця — Діана Ходячих Художники з освітлення — Вікторія Романчук, Артур Темченко Звукорежисери — Володимир Помірко, Остап Шупер Медіа-забезпечення — Владислав Білоненко Керівниця художньо-постановочної частини — Марія Антоняк Реквізиторка — Марта Божик Монтувальники — Владислав Білоненко, Олег Жеребецький, Сергій Литвиненко Костюмери — Галина Гладун, Діана Янчук Помічниця режисера — Світлана Ілюк PR — Вікторія Солов’юк Головна адміністраторка — Ірина Чаниж Дизайн — Вікторія Солов’юк
Історії про мрії і тривоги від чотирьох випадкових жінок, котрі на мить вивільнились з лещат щоденної рутини. Історії про чоловіків, які зазвичай розповідають в день 8-го березня. Історії про своє тіло, які інколи розповідають, сидячи в салоні краси. Історії кар’єрного росту і карколомних падінь, які показують зворотній бік життя кожної з них — сексуальної красуні, милої домогосподарки, завзятої професіоналки та люблячої матері. Історії про те, як насправді складно чоловікам і жінкам жити поруч щасливо і поважати одне одного.
Так, в цій п’єсі є чоловік і він помирає в кінці. Так, це — спойлер, але це очевидно від початку, без огляду на вашу стать.
Сумний та іронічний залаштунковий хіт Oxana Cymbalist. Почути його та ще багато всього можна буде 8-ГО та 9-ГО ЛИСТОПАДА на Дами чекають. Перформативне читання.Квитки тут:8/11 – https://cutt.ly/Nem1iBD9/11 – https://cutt.ly/Nem1sszP.S. І якщо персонажка з п'єси переконана, що варто дбати про свою зовнішність, то ми впевнені, що, в першу чергу, треба пам'ятати про льодяники від кашлю та внутрішню красу.
П’єса Девіда Грейга Перекладачка — Олеся Камишникова Режисер — Дмитро Захоженко Сценографія — Олексій Хорошко Художники з освітлення — Вікторія Романчук, Артур Темченко Звукорежисери — Володимир Помірко, Остап Шупер Відеозйомка — Владислав Білоненко Читають: Назар Бонящук, Зоряна Дибовська, Роман Кривдик, Сергій Литвиненко, Ісабель Меркулова, Дмитро Наумець, Михайло Понзель, Василь Сидорко
Що таке Європа? Гострі шпилі готичних соборів? Гарно освітлені набережні річок? Затишні кав’ярні в пастельних тонах з смачними тістечками? Безтурботні і яскраві прайди? Комфортний громадський транспорт?
Так.
А ще…
Депресивне містечко. Люди там втрачають роботу і одне одного. Єдиний зв’язок з цивілізованим світом — залізниця. Станція, яка її обслуговує — занедбана і стара. Потяги зазвичай минають її на великій швидкості, залишаючи за собою тривожне гудіння у вухах і клубки диму. Про прийняття іншого і милосердя, тут не чули, бо вони не входять в меню єдиного місцевого бару чи в програму передач локального телеканалу. Якщо не втечеш, то помреш. Це ясно, як білий день. Але куди тікати, якщо ти в Європі?
Це історія, як ви уже зрозуміли, про маленьке містечко на кордоні, що досі живе минулою славою і старими здобутками. А ще жителі та жительки цього міста "харчуються" сексизмом, расизмом і радикальним націоналізмом. Тож, тобі точно буде непереливки, якщо ти мислиш інакше. Бо "ні-ні-ні" інакодумству і "ата-та-та" за те, що ти не місцевий/ -а.Отака собі Європа. Перформативне читання (18+).Показ уже завтра, 24-ГО СІЧНЯ, о 19:00.Квитки для тебе тут – https://cutt.ly/VrmJzxuP.S. В січні буде всього два покази, тому встигни побачити щось геть інше ;).
Прикордонні території (Borderlands) — ідентичність, різноманітність, суспільство: зараз, до та після.
Німецько-український проект об’єднує три театри:
Державні: «Нова сцена» (м. Зенфтенберг, Німеччина), Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки (Україна) та незалежний Futur3 (м. Кьольн, Німеччина).
Це перша співпраця трьох партнерів, яка тривала 2 роки. Завдяки попередньому досвіду роботи в обох країнах, театр Futur3 виконує функцію медіатора не лише в цьому проекті, а й також між культурами України та Німеччини. Оскільки Україна для більшої частини німецького суспільства залишається все ще невідомою, а Німеччина для більшості українців, навіть після відміни віз на зовнішньому кордоні ЄС, залишається, як і раніше, віддаленим сусідом.
Метою проекту є вивчення впливу прикордонних відносин — суспільних, політичних або індивідуальних — на ідентичність суспільств, груп або осіб. Для досягнення цієї мети будуть створені три постановки, які в різних форматах будуть відображати конфлікти та загрози відкритого суспільства, і транслюватимуть необхідність постійно знаходити шляхи подолання конфліктів, стимулюватимуть міжкультурне спілкування в майбутньому.
Інтерактивний перформенс, що відбуватиметься паралельно у двох містах. Через листи і предмети буде складено повідомлення для передачі зі Львова у Зенфтенберг і навзаєм. Цей перформенс дозволить чітко побачити образ себе і свого міста очима іноземців і зрозуміти, як змінюються ці образи та їхнє значення, коли ми стаємо безпосередньо причетні до їхнього творення.
«Я хочу жити»
Музично-поетичний перформенс на основі біографії та віршів буковинської німецькомовної поетеси Зельми Меєрбаум-Айзінгер. Її життя, що закінчилось у 18 років в німецькому концентраційному таборі, залишило нам, поміж іншого, питання у контексті історичної відповідальності: ким були ми, та яку історію ми приймаємо як нашу.
«Війна, що змінила Рондо»
Інсценізація відомої української книги для дітей Романи Романишин та Андрія Лесіва. Фактичний досвід війни в Україні перекладено на універсальну мову картин. Молоді герої історії — друзі Зірка, Фабіан і Данко — шукають шлях з темряви. Вибір, який вони роблять, надихає і дає надію багатьом, але і ставить важкі питання: як жити зі слідами війни? Спільна робота над трьома постановками передбачає тісну співпрацю практично всіх підрозділів театрів: від драматургії до виробництва декорацій та реквізиту. Підсумками співпраці стануть не лише створені вистави, а й нові знання, навички, досвід.
Здається, герої п’єси «Ковзанка» можуть жити просто і легко, проте вони продовжують вишукувати незбагненного, концентрованого щастя, якого їм нібито бракує для гармонії. Гірке розчарування чекає того, хто, шукаючи льодовика, натрапляє на звичайну ковзанку.
Світлини: Тетяна Джафарова
Драматургиня — Лаура Сінтія Черняускайте
Перекладачка — Беатріче Белявців
Режисер — Дмитро Захоженко
Читають:
Фелікс — Андрій Кравчук
Лючя — Катерина Кудлач
Мама — Зоряна Дибовська
Тато — Сергій Литвиненко
Таня — Ісабель Меркулова
Парубок — Віталій Гордієнко
Жінка — Оксана Цимбаліст
Касирка — Анастасія Лісовська
Перформативне читання відбувалося в рамках проєкту «Книжка на сцені» Видавництва Анетти Антоненко
Режисерка — Світлана Ілюк Локейшн-менеджерка — Вікторія Солов’юк Художниця зі світла — Вікторія Романчук Операторська робота і монтаж — Владислав Білоненко та Ігор Гудзюк Звукорежисер — Володимир Помірко Художниця з костюму, грим — Ірина Полянська Реквізиторка — Марта Божик
Читає Василь Сидорко
Київ-Харків-Щастя-Новомосковськ-Димитров-Москва-Махачкала-Дербент-Калмикія. На перший погляд цей перелік виглядає як маршрут якогось збоченого туриста. Але це пунктирний шлях Санька — людини, яка не знає свого справжнього імені і шукає кращого життя. Сухі степи, вівці і кози, мішок на голові, рвана рана на боці, співробітники ФСБ, його супутники і свідки на цьому шляху. А ще Бог. Принаймні, Він був на перших двох блокпостах. На третьому — вже ні.
Прем’єра — 7 квітня 2020
«ЧАПАЄВ І ВАСИЛІСА»
Онлайн-читання п’єси Лєни Лягушонкової
Режисер — Дмитро Захоженко Художник — Олексій Хорошко Технічна підтримка — Вікторія Швидко, Марія Антоняк
Читають: Вася, Василіса, зірка ютьюбу — Софія Лешишак Мама — Зоряна Дибовська Тато — Дмитро Наумець Елєоноркова Шуба, історічка, за сумісництвом класнуха і троль — Оксана Цимбаліст Даніліще-Овочехраніліще, то любов — Андрій Кравчук Жукова — Катерина Кудлач Ведучий — Віталій Гордієнко Запрошена зірка — Василь Сидорко Слов’янський психолог — Сергій Литвиненко Чапаєв Василь Іванович, нечервоний герой — Микола Береза Учениці та учні 10-Б класу, учасники та учасниці ток-шоу, коментаторки та коментатори у соцмережах — Анастасія Лісовська та Ісабель Меркулова.
Вася — дівчина. Вона вчиться в 10-Б класі, веде відеблог і любить своїх котів. Фоловерів — мало, дупа — квадратна, здібностей — нема: ні до мов, ні до математики, ноги — як у давньоримського центуріона. Хотіла волосся у синій пофарбувати, поки вагалась — вся школа вже синя. Типові проблеми покоління Z. Аж тут нарешті почали складатись стосунки з однокласниками, симпатичний хлопець провів її додому — і на, маєш! Мережу розірвало відео, як неповнолітня станцювала на могилі у парку Слави. Сучасне мистецтво, яке всіх задовбало, акт вандалізму чи таємничий ритуал? Гормональна буря чи бунт проти системи? Одвічний конфлікт батьків та дітей чи банальне — «зажрались»? Чого хочуть наші діти? Стати дельфіном; бути японкою; щоб їх любили за кльові «сохраньонки»; знати, що таке «блюзнірство»; ніколи не чути прізвища «Чапаєв»; ваш варіант.
Прем’єра — 9 квітня 2020
«НАЗВИ НЕ ПАМ’ЯТАЮ»
Онлайн-читання п’єси Катерини Пенькової
Режисерка — Світлана Ілюк
Читають: Я — Зоряна Дибовська; Мама — Анастасія Лісовська; Ба — Катерина Кудлач; Мій чоловік, Митник-поляк, Заробітчанин, Лікарка, Мужик на ринку, Він — той, кого не можна називати — Дмитро Наумець.
Великий дім в Донецьку, заради якого вся родина, включно з 8-річною Нею, гарувала на ринку. Зразково-показова квартира бабусі, де нічого не можна було торкатись. Навіть штор — їх слід було поправляти кожного разу, як вийдеш на балкон і для цього була спеціальна золотава паличка з гачком. Орендована дача під Києвом, покрита цвіллю та пропахла сирістю. Кавалєрка на Троєщині, де часто відключають гарячу воду, тому бабусю доводиться купати в холодній. Місця пам’яті. Територія болю, огиди і принижень. Вона хоче це забути, але забуває лише слово «квасоля». Вона хоче відпочити. Їде в Затоку, Скадовськ, Іспанію, Данію, Польщу, Німеччину, Австрію, Італію, і навіть в Колумбію. Але ніде не може відпочити. Востаннє це вдалося в Криму, у 2013-му.
Прем’єра — 16 квітня 2020
«ПОКИДЬКИ»
Онлайн-читання п’єси Катерини Пенькової
Режисер — Дмитро Захоженко
Діють: Пластикова соломинка — Вікторія Потяго Повітряна кулька, вона ж пузир — Василь Сидорко Правий Оксфорд, він же лапоть — Василь Сидорко Пан черепаха, морський плазун, мудрий, за його словами старцюга — Олег Стефан Пацюк, дрібний гризун, шанувальник органічних продуктів — Василь Сидорко Сержант внутрішньої служби совкова (лопата), наглядач на сміттєзвалищі — Василь Сидорко Субсоломанте морок, ватажок Соломинських піратів — Василь Сидорко Перший пірат — Василь Сидорко Другий пірат — Василь Сидорко Натовп Соломинських піратів у великій сміттєвій плямі — Василь Сидорко Вчений — Дмитро Наумець
На що здатні Пластикова Соломинка, Кулька та Правий Черевик? Повірте, на більше, ніж здається на перший погляд. Не смійте навіть думати, що їхнє місце на смітнику. Вони — нові супергерої! Втеча з в’язниці, порятунок Пана Черепахи, одне одного та океану, подорож через пів-світу та зустріч з піратами — це далеко не всі пригоди цієї відчайдушної трійки. Але найважливіше, що їм вдається справді неймовірна річ — стати друзями.
Прем’єра — 23 квітня 2020 П’єса створена в рамках Лабораторії драматургії Національної спілки театральних діячів України
Читають: Воїн — Роман Кривдик Друг — Сергій Литвиненко Янголи-охоронці: Михаїл — Анна Єпатко Гавриїл — Анастасія Лісовська Рафаїл — Ісабель Меркулова Дружина воїна — Оксана Цимбаліст Син воїна, Директор ботанічного саду, Ведучі ранкових шоу, Люди, які дзвонять воїну, Суддя — Сергій Литвиненко Голос за кадром, Суддя — Віталій Грабар
Що ви знаєте про досягнення мети? Йдеться, не про планка-марафон чи обмеження екранного часу звісно ж. Ми хочемо розповісти про героя із по-справжньому грандіозними цілями. Він — Воїн. І він поділиться з вами безцінними лайфгаками для досягнення успіху. Кілька з них уже тут: Життя — це шлях. Воїн — це покликання. Курячі пупки — це найдешевший білок тваринного походження. Користуйтесь з розумом!
Ідея екскурсії — Андрій Матюнка Режисер — Дмитро Захоженко Авторка тексту — Оксана Литвиненко Сценографія і монтаж відео — Олексій Хорошко Оператори — Владислав Білоненко та Артур Темченко Художники зі світла — Вікторія Романчук та Артур Темченко Музичне оформлення та монтаж звуку — Володимир Помірко
Генерал — Сергій Литвиненко Голос Лесі — Софія Лешишак
Якщо ти думаєш, що в театрі можна побачити лише вистави чи перформативні читання, ти помиляєшся. Любиш таємничі історії? Мрієш потрапити за куліси? Ти просто скучив/-ла за театром Лесі? Вуаля! Одна знаменита панна проведе тебе лабіринтами театру, коридорами і кімнатами, сходинками, де ще не ступала нога жодного глядача і глядачки.
Але й твоя, на жаль, теж не ступить, бо мандрівка театром відбудеться онлайн.
Онлайн екскурсія «Театр Лесі і таємні кімнати» — це наш спосіб бути ближчими до тебе!
Читають:
Воїн- Роман Кривдик
Друг – Сергій Литвиненко
Янголи охоронці:
Михаїл – Анна Єпатко
Гавриїл – Анастасія Лісовська
Рафаїл – Ісабель Меркулова
Дружина воїна – Оксана Цимбаліст
Син воїна – Сергій Литвиненко
Директор ботанічного саду – Сергій Литвиненко
Ведучі ранкових шоу – Сергій Литвиненко
Люди, які дзвонять воїну – Сергій Литвиненко
Суддя – Сергій Литвиненко
Голос за кадром, Суддя – Віталій Грабар
Що ви знаєте про досягнення мети? Йдеться, не про планка-марафон чи обмеження екранного часу, звісно. Ми хочемо розповісти про героя з по-справжньому грандіозними цілями. Він – Воїн. І він поділиться з вами безцінними лайфхаками для досягнення успіху. Кілька з них, уже тут:
Життя – це шлях.
Воїн – це покликання.
Курячі пупки – це найдешевший білок тваринного походження
Користуйтесь з розумом!
“Перетворення” у постановці Артема Вусика – це пластична драма, побудована на психо-фізичній дії акторів. Вербальна складова у виставі відсутня. Натомість актори розмовляють з вами мовою своїх тіл. Тут пластика – алюзія душевних емоцій, які змінюються протягом усієї вистави. Метаморфози внутрішнього перетворення у тварин, членів сімейства Замзи стають на противагу внутрішнього НЕперетворення самого Грегора, який до кінця залишається Людиною в оболонці жука. Звідси виникає глибоке усвідомлення того, що всі довкола щомиті переживають такі ж метаморфози.
онлайн читання п’єси Катерини Пенькової
Режисерка – Світлана Ілюк
Читають:
Я – Зоряна Дибовська
Мама – Анастасія Лісовська
Ба – Катерина Кудлач
Мій чоловік, Митник-поляк, Заробітчанин, Лікарка, Мужик на ринку, Він – той, кого не можна називати – Дмитро Наумець
Великий дім в Донецьку, заради якого вся родина, включно з 8-річною Нею, гарувала на ринку.
Зразково-показова квартира бабусі, де нічого не можна було торкатись. Навіть штор – їх слід було поправляти кожного разу, як вийдеш на балкон і для цього була спеціальна золотого кольору паличка з гачком.
Орендована дача під Києвом, покрита цвіллю та пропахла сирістю.
Кавалєрка на Троєщині, де часто відключають гарячу воду і бабусю доводиться купати в холодній.
Місця пам’яті. Територія болю, огиди і принижень. Вона хоче це забути, але забуває лише слово “квасоля”. Вона хоче відпочити. Їде в Затоку, Скадовськ, Іспанію, Данію, Польщу, Німеччину, Австрію, Італію, і навіть в Колумбію.Але ніде не може відпочити. Востаннє це вдалося в Криму, у 2013-му.
Історії про мрії і тривоги від чотирьох випадкових жінок, котрі на мить вивільнились з лещат щоденної рутини. Історії про чоловіків, які зазвичай розповідають в день 8-го березня. Історії про своє тіло, які інколи розповідають, сидячи в салоні краси. Історії кар’єрного росту і карколомних падінь, які показують зворотний бік життя кожної з них — сексуальної красуні, милої домогосподарки, завзятої професіоналки та люблячої матері. Історії про те, як, насправді, складно чоловікам і жінкам жити поруч щасливо і поважати одне одного. Так, в цій п’єсі є чоловік і він помирає в кінці. Так, це — спойлер, але це очевидно від початку, без огляду на вашу стать.
Прем’єра — 7 березня 2020
Переклад та читання п’єси відбувалося в рамках проекту FIT театру Лесі та за підтримки Гете-Інституту в Україні.
