За п`єсою Павла Ар`є «На початку та наприкінці часів…»
Тривалість — 2 години без антракту Місце — велика сцена Вікове обмеження: 18+
Знаєте, буває оце бабуся: пече найсмачніші пиріжки, в’яже найтепліші шкарпетки, передає домашнє вино чи мариновані огірки, при кожній зустрічі намагається втиснути тобі в жменю пару гривень, навіть якщо твоя зарплата в п’ять разів більша за її пенсію. Її слова — теплі, а руки — лагідні.
А буває — баба. Вона ставить пастки на дичину, лікується (чого гріха таїти — часто і розважається) грибами і травами, орієнтується в болотних стежках. Може дати стусана онукові, якщо порушив наказ чи з’їв її згущене молоко; може своїми ж руками під час війни зарізати дванадцятьох німців, а словами — викликати на кін саму смерть. Вона точно знає, що належить їй. І не поступиться цим, хто б не став перед нею: місцевий дільничий чи Міхаіл Ґорбачов.
Не засмучуйте і не розчаровуйте баб, бо від бабиного гніву ніхто не врятується.
Баба Пріся
Баба Пріся
Баба Пріся
Баба Пріся
Баба Пріся
Баба Пріся
Баба Пріся
Баба Пріся
Режисер — заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук
Художник — Олексій Хорошко
Режисер: Андрій Кравчук
Читають: Микола Береза, Влад Білоненко, Назар Бонящук, Наталя Мазур, Ісабель Меркулова, Михайло Понзель, Василь Сидорко, Тетяна Шелельо
Родина у Львові намагається зберегти затишок і залишки нормальності в обіймах посеред коридору, бо завтра — нові ракети, або ще гірше — евакуаційний автобус за кордон.
Підлітки вчаться будувати блокпости, робити коктейлі Молотова та запобігати панічним атакам, вражати танки, любити і втрачати у фронтових передмістях столиці.
Вчорашні цивільні охороняють блокпости Києва і своє право бути геєм у цій країні.
Двоє сестер в харківському метро, над яким ширяє російський літак. Одна з них завжди пам’ятає про зубну щітку, снікерс в кишені, носить зимове пальто, яке прикриває дупу і вміє пристосовуватись. Інша — вже ніколи не вийде з харківського метро.
Вистава у жанрі аудіально-перформативного концерту є автобіографічною історією від першої особи, що поєднується з сюреалістично фантазійною лінією спроби вбивства путіна центральним героєм твору. Це симбіоз аудіального театру з музичним перфо-концертом; історія пригод і пошуків свого нового місця, через втрату попереднього життя. Це все заміксоване з експериментальною музикою, сновидіннями і фантазіями про смерть путіна. Має бути круто, як у раннього Тома Вейтса.
Режисер, драматург, сценограф — Артем Вусик Композитори і перформери — Арсеній Бутирін, Роман Трубчанінов і Саша Шай Художник з освітлення — Артур Темченко Звукорежисер — Володимир Помірко Завідувач художньо-постановочної частини — Юрій Захарко Помічниця режисера — Світлана Ілюк
За однойменною книгою Романи Романишин та Андрія Лесіва
Р-р-р-рондо. Найкраще місце на землі, де найпахучіші квіти і найчистіше повітря. Рондо дуже підходить для життя тварин. А ще — рослин та птахів. І навіть людей! У Рондо живуть чудернацькі істоти, які люблять кожен його куточок. Але навіть найкраще місце на землі не можливо вберегти від поганих речей. І навіть Рондо. Що робити, коли у твоє затишне місто несподівано приходить війна? Тікати чи битися? Ховатися чи боротися? А, може, просто попросити війну піти, бо їй тут — не місце? Як взагалі розповідати дитині про Війну? Як пояснити, що Війна не має дому. І не має серця. Це все — непросто. Але чудернацькі істоти з Рондо та історія з Війною, яка змінила їх, дуже надихають. Бо важливо бути поруч, берегти одне одного та світло всередині нас. З цього варто починати розмову з дитиною про всі погані речі в світі.
Виставу створено в рамках проєкту «Прикордонні території — ідентичність, різноманітність, суспільство: зараз, до та після» у співпраці з театром Neue Buhne (м. Зенфтенберг, Німеччина) та театральним об’єднанням Futur 3 (Кьольн, Німеччина)
УВАГА! У виставі використовуються яскраві світлові та звукові ефекти. Це може негативно впливати на самопочуття і стан людей.
Ця пʼєса про двох хлопців, які росли у 90-х. Вони не мали ні телефонів, ні грошей, але у них було море свободи! Друзі самі вигадували собі розваги. Переказували один одному фільми з прокату, читали «Гобіта» Толкієна. Вони тирили антени, снікерси з прилавків магазинів. Корочє, чудили дико і зовсім не думали про те, що їх чекає в майбутньому.
Режисер — Ден Федєшов
Читали — Андрій Кравчук, Василь Колісник
Текст написаний завдяки гранту від Міських театрів Праги (Městská divadla pražská)
Спочатку ти прагнеш хоч якоїсь стабілізації, а потім понад усе бажаєш змін. Потім знову стабілізації, потім змін. Стабілізація-зміни. Так і живемо. Якщо обідній стіл захитається, підкладемо якусь книжку, наприклад, «Занепад Європи» Освальда Шпенґлера. Будемо спостерігати за котами і дітьми, вигадувати милі прізвиська одне для одного, плекати байдужість та конформізм і повторювати, що життя прекрасне. Життя попри все таки прекрасне. Так, — якщо жити його, а не бути свідком.
Перекладачка — Лариса Андрієвська Режисерка — Світлана Ілюк Художник з освітлення — Артур Темченко Звукорежисер — Володимир Помірко Монтувальник — Сергій Литвиненко Сценографія — Вікторія Романчук Відео — Владислав Білоненко
Читають:
Марія Городечна Ростислав Колачник Роман Кривдик Володимир Мельніков Оксана Цимбаліст
За підтримки Польського Інституту в Києві та Видавництва Анетти Антоненко.
Читають: Я — Зоряна Дибовська Мама — Анастасія Лісовська Ба — Катерина Кудлач Мій чоловік, Митник-поляк, Заробітчанин, Лікарка, Мужик на ринку, Він — той, кого не можна називати — Дмитро Наумець
Великий дім в Донецьку, заради якого вся родина, включно з 8-річною Нею, гарувала на ринку. Зразково-показова квартира бабусі, де нічого не можна було торкатись. Навіть штор — їх слід було поправляти кожного разу, як вийдеш на балкон. Для цього навіть була спеціальна золотава паличка з гачком. Орендована дача під Києвом, покрита цвіллю та пропахла сирістю. Кавалєрка на Троєщині, де часто відключають гарячу воду, тому бабусю доводиться купати в холодній. Місця пам’яті. Територія болю, огиди і принижень. Вона хоче це забути, але забуває лише слово «квасоля». Вона хоче відпочити. Їде в Затоку, Скадовськ, Іспанію, Данію, Польщу, Німеччину, Австрію, Італію, і навіть в Колумбію. Але ніде не може відпочити. Востаннє це вдалося в Криму, у 2013-му.
Перекладачка — Лариса Андрієвська Режисер — Дмитро Захоженко Композитори — Володимир Помірко, Оксана Цимбаліст Музиканти: Володимир Помірко — гітара, Остап Шупер — гітара, Артур Темченко — перкусія, Дмитро Захоженко — кларнет Звукорежисери — Володимир Помірко, Остап Шупер Художники зі світла — Вікторія Романчук, Артур Темченко
Читають: Шарм — Віталій Гордієнко Фірулет — Андрій Кравчук Фіор — Зоряна Дибовська Князь — Анастасія Лісовська Княгиня — Оксана Цимбаліст Гуфнаґель — Михайло Понзель Професор — Сергій Литвиненко Альбертинка — Ісабель Меркулова Злодюжка 1 — Назар Бонящук Злодюжка 2 — Ростислав Колачник
У карнавальному хаосі хтось прагне захопити світ, а хтось — простого дотику. Аристократів знищено. Ті, які ще залишились — виродились. Інтелектуали — збились на манівці. Лакеї та злодюжки — беруть реванш. Яка різниця, хто є хто? Зрештою, всі у масках. Ласкаво просимо у декорації Центрально-Східної Європи ХХ століття!
Вітольд Ґомбрович (1904–1969) — польський письменник та драматург. Був лівим, бісексуалом та антиклериком. Його книги тривалий час були заборонені в Польщі. Мешкав в Аргентині та Франції. Визнання прийшло в останні роки життя завдяки перекладам та постановкам п’єс. Зараз вважається одним із найвизначніших польських письменників.
Лариса Андрієвська — проєктна менеджерка, театральна перекладачка, гостьова кураторка «Колекції театральної» у Видавництві Анетти Антоненко, видавничого-театрального проєкту «Особливі прикмети: 10 бесід про ідентичність» (за підтримки «Креативної Європи», «Художній переклад»), дослідниця польського театру абсурду.
Перформативне читання відбулось в рамках проєкту «Книжка на сцені» Видавництва Анетти Антоненко. Керівниця проєкту — Лариса Андрієвська.
Мистецька майстерня «Драбина» та Перша сцена сучасної драматургії «Драма.UA» — за підтримки Театру Лесі Українки.
З 17 по 19 грудня 2021 року в Театрі Лесі відбувався міні-фестиваль сучасної драматургії «Текст. Драма. Профітролі» за підсумками конкурсу п’єс «Драма.UA».
З часу свого заснування конкурс п’єс «Драма.UA» спрямований на популяризацію сучасної української драматургії, пошук та підтримку молодих авторів-драматургів, просування актуальної української драматургії на театральні сцени та до спеціалізованих видань.
Основна мета конкурсу — відкривати широкому загалу імена талановитих українських драматургів та інтегрувати їх в актуальний театральний контекст.
В рамках фестивалю у 2021 році показували 3 п’єси й 3 сценічні чинання від 3 режисерів/-ок. Також відбулась онлайн-дискусія «Хто головний в українському театрі» та презентація «Театру Драматургів».
17 грудня, 19:00: Пеніта ля трагедія (18+) – сценічне читання тексту Тетяни Куценко у режисурі Анастасії Торос
Локація – велика сцена
Про п’єсу:
Чому жінки вбивають? В п’єсі Тетяни Киценко на це питання відповідають не американські телевізійники, а реальні українські жінки з-за грат, засуджені довічно.
Їхні відповіді вас здивують, і, може, навіть розчулять. Але засудженим довічно жінкам байдуже до наших з вами почуттів. Їх хвилює рододендрон з кабінету замдиректора і ще кілька справді важливих речей.
Цікаво, чи показують в українських тюрмах серіали з американських стрімінгових сервісів?
До речі, і п’єса, і серіал вийшли в 2019 році. А жінки не вийшли. І не вийдуть.
Драматургиня – Тетяна Киценко
Режисерка – Анастасія Торос
Читають: Микола Береза, Зоряна Дибовська, Василь Колісник, Софія Лешишак, Ісабель Меркулова, Олександр Міщук, Михайло Понзель, Оксана Цимбаліст
18 грудня, 16:00: Онлайн-дискусія «Хто головний в українському театрі».
Учасники/-ці: Артем Вусик, Максим Курочкін, Ольга Пужаковська, Ксенія Ромашенко
Модераторка: Вероніка Склярова
Про дискусію:
Українські театральні середовища в різних містах – неспокійні. Так і повинно бути. Однак, дуже часто середовища здригаються не від вибухів експериментів, а від скандалів пов’язаних з харасментом, незаконними призначеннями, корупцією, непрозорим фінансуванням та іншими зашкварами.
Риба гниє з голови, кажуть в народі. А в кулуарах перешіптуються, що більшість очільників державних театрів України – практикують все вищеперераховане, крім експериментів.
Хто повинен очолити театр, аби він перестав обслуговувати амбіції однієї людини? Як працювати з глядачами, аби не впадати в кон’юнктуру? Яким чи якою має бути директор_ка театру здорової людини? Відповіді на ці питання шукали разом з очільницями державних театрів та лідерами незалежних театрів.
18 грудня, 19:00: В полоні (18+) – сценічне читання п’єси Ігоря Білиця у режисурі Влада Білоненка.
Локація – мала сцена
Про п’єсу:
Колись. Тоді. Тепер. Це – три різних світи, де діють герої п’єси Ігоря Білиця. Колись і Тоді – примарні спогади з минулого. Тепер – не дає жодних гарантій реальності.
Ідея дуже проста: Хлопцеві тоді кололось і колеться тепер. Чи розколеться він? Чи розколять його?
Знаєте це відчуття, коли перед сном згадуєш про ситуацію, яка відбулась багато років тому, а страх переслідує досі?
Це теж своєрідний полон.
Драматург – Ігор Білиць
Режисер – Влад Білоненко
Читають: Назар Бонящук, Ростилав Колачник, Андрій Кравчук, Сергій Литвиненко, Таїсія Малахова, Олександр Міщук, Дмитро Наумець, Василь Сидорко.
19 грудня, 18:00: Презентація Театру Драматургів у Львові. Тут ви з перших уст дізнаєтеся про важливу реформативну ініціативу та про театр, в центрі якого буде текст.
Локація – велика сцена
Учасники/-ці: Андрій Бондаренко, Ірина Гарець, Максим Курочкін (онлайн), Людмила Тимошенко
Поява нового театру в Україні – сама по собі, подія непересічна. Відкриття Театру Драматургів – незалежного театру з фокусом на текст зі стаціонарним майданчиком в центрі Києва – подія десятиліття, без перебільшення.
Як народжується цей театр, на яких засадах він буде існувати та яких прем’єр чекати найближчим часом дізнаємось від чотирьох із двадцяти співзасновників-драматургів нового Театру.
19 грудня, 19:00: П’ять пісень Полісся (16+) – сценічне читання п’єси Людмили Тимошенко у режисурі Iрини Гарець.
Локація – велика сцена
Про Полісся неможливо розказати одну історію. Тому ми пропонуємо вам цілих п’ять. Людмила Тимошенко дуже тонко, місцями моторошно і цинічно, пише картину Полісся в п’яти сюжетах. Щоразу вам щемітиме в грудях, щоразу ви потай (або й вголос) посміхатиметесь, щоразу щось рідне зринатиме в пам’яті і щоразу хотітиметься почути продовження. Це – альманах проявів людської природи, глибокоегоїстичної, як поліські болота, і темної, як грудневий вечір на віддаленому хуторі.
Драматургиня – Людмила Тимошенко
Режисерка – Ірина Гарець
Читають: Назар Бонящук, Анна Єпатко, Василь Колісник, Анастасія Лісовська, Анастасія Перець, Михайло Понзель, Тетяна Фролова
Вікове обмеження: 18+
Місце: дворик театру
Тривалість: 2 години без антракту
Замість вчепити квітку на груди, вона кидає її йому прямо в обличчя і тікає. Що він робить? Йде шукати цвіт папороті, аби владнати стосунки з норовливою дівчиною. Хто трапляється йому на шляху? Група безпритульних акторів, які вмовляють його подивитись їхню виставу. Вистава, звичайно, ж про любов. Що ж іще дивитись в час літнього сонцестояння! Мабуть вистава була не така вже й цікава, бо він заснув прямо посеред дійства. Квітку тим часом здобуває вона.
І він уже не наречений, а сам Купало. Вона — Марена. Вона вже не тікає. Цього разу вона — вмирає. Ніхто нікого не рятуватиме. Всі знають, що «завтра» і так настане. Варто лише прокинутись. Що об’єднує сновид і закоханих? Вони найбільш беззахисні.
Світлини: Тетяна Джафарова
Режисер —Дмитро Захоженко
Сценограф —Олексій Хорошко
Драматургиня —Оксана Данчук
Музика —Володимир Помірко, Оксана Цимбаліст та гурт «YAGODY» Художники зі світла — Вікторія Романчук, Артур Темченко Звукорежисери — Володимир Помірко, Остап Шупер Художниця з костюмів, керівниця художньо-постановочної частини — Марія Антоняк Художниці-оформлювачки — Наталія Ліснича, Ірина Полянська, Вікторія Романчук Монтувальники — Владислав Білоненко, Олег Жеребецький, Сергій Литвиненко Крій і пошиття костюмів — Тетяна Калініченко Костюмерки — Галина Гладун, Діана Янчук Реквізиторка — Марта Божик Помічниця режисера — Світлана Ілюк Дизайн — Олена Коновал Головна адміністраторка — Ірина Чаниж PR — Ольга Смульська, Вікторія Солов’юк
* — у виставі використовуються уривки п’єси «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра (в перекладі Юрія Лісняка), поеми «Метаморфози» Овідія (в перекладі Андрія Содомори), 38-й сонет Вільяма Шекспіра (в перекладі Наталії Бутук)
У виставі використовуються пісні гурту YAGODY та пісня гурту Kings and Beggars — A L’entrada del Temps Clar
